Таємниця принцеси

2. Подруги

Посеред ночі Мелісса раптом відкрила очі і роззирнулась навкруги.Тед який мав пильнувати сплячих дівчат заснув ,спираючись спиною на дерево.Дівчинка підійшла до нього і переконавшись ,що хлопець спить пішла до місця ,де спочивала Луїза.Дівчина щойно задрімала,тому відкрила очі щойно Мелісса підійшла.
  -Луїзо,вибач,що перериваю твій сон ,але я маю тебе про дещо попросити,-прошепотіла дівчинка,нахиляючись до подруги.
  Дівчина встала,і вони разом підішли до здоровезного дуба.
  -Ну і що ж треба від мене самій Аеліті Буддіфул ,чи то пак Меліссі Маллен,-трохи зневажливим тоном поцікавилась дівчина,спершись спиною на дерево і склавши руки на грудях.
-Я звісно дуже рада,що ти впізнала мене в такому образі,але ти маєш мене вислухати,-благально прошепотіла Аеліта-Мелісса.
  Луїза вдивилась в її темні карі очі,перевела погляд на кирпатий,всіяний ластовинням ніс і враз зрозуміла,що дуже рада порятунку подруги.І ображену через її втечу лише вдає.Але Аеліті вона цього не скаже нізащо!
Хай та думає ,що Луїза гнівається на неї,а вона сама трохи подується ,а потім забуде свою "образу".
  -Я впізнаю тебе в будь-якому вигляді,Аеліто,-лише сказала вона.
-Прошу ,називай мене будь ласка,Меліссою,а раптом він почує-дівчинка вказала на сплячого Теда.
-Що,не хочеш ,щоб він дізнався те,що ти не просто моя подруга з замку?- прошепотіла Луїза.
-Я хочу ,щоб не дізнався ніхто,-твердо сказала Мелісса.
-Але ж я знаю,-зверхньо мовила Луїза.
-Я хочу ,щоб не дізнався ніхто,крім тебе,-ще твердіше повторила дівчинка.
-Добре,-Луїза здається, змирилася з цим,і відчула,що більше не може вдавати гнів на неї,-ну розказуй,що ж трапилося,-нетерпляче продовжила дівчина.
-Ну загалом,йду я по лісу,тут вилітають з-за дерев якісь дядьки і один з них шпурляє в мене "Посибісткус".Знаєш таке?-спитала дівчинка.
-Не те що не знаю,я й вимовити не зможу,- весело пхикнула Луїза -А що це?Чари якісь
-Ну звісно чари,що ж іще,-тепер пхикала Мелісса,-шпурляє значить,я падаю ,мене охоплює ця трав'яна мотузка і я засипаю.
Розумієш,хто це був?-вона розуміла,що Луїза мала знати.
-Твій батько?-ледь чутно спитала нажахана дівчина.
  Мелісса кивнула.
-Але...як він тебе упізнав?Ти ж змінила зовнішність ще до того?
-Я змінила її ,щойно зайшла до лісу.Але як він мене упізнав,я не знаю.Мабуть,так само,як і ти,-дівчинка дозволила собі ледь всміхнутися.
-Він ніколи не знав тебе,так добре,як я,-заперечила Луїза,-може ,треба було змінити ще й колір волосся?
-Я пробувала,але нічого не вийшло,-зітхнула Мелісса,-ти ж знаєш ці Ельзині шампуні,вона дуже боїться щоб у замок не потрапив ніхто чужий під іншою зовнішністю,після них волосся змінити практично неможливо...Але мені вона іноді дозволяла користуватися звичайною,тому довжину я змогла змінити і зробити трохи кучерявими ,-похвалилася дівчинка.
-І все таки,ти ж його рідна дочка,нащо йому тебе ловити?Ще й залишати саму,зв'язану у лісі?-задумливо мовила Луїза.
-Відповім одразу на обидва питання.Він вже не перший раз мене ловить,розумієш,він хоче спершу захопити наш світ,а потім поневолити Землю.Він...батько вважає,що якщо схопить мене ,то зможе підкорити всіх з палацу,а жителі маленьких сіл ,як він каже,"підтягнуться самостійно''.А в лісі він мене не залишав-я за цей час ,тиждень,а може й більше,його навіть не бачила. Ті дядьки ,його слуги,які мене схопили,вони пішли полювати,здається.Батько думав,що сама я не звільнюсь ,і мені ніхто не допоможе. Але тут з'явилися ви і мене врятували,-дівчинка замовкла,-дякую вам велике.
  -Звертайся,-Луїза ледь усміхнулась,-Хоча стривай ,наскільки я пам'ятаю,він тебе і вбити намагався,-вона враз спохмурніла.
  Мелісса так само жахнулась,згадавши про той випадок ,кілька років тому.
...Батько.Високий,сильний,з мечем у руці.
І вона. Аеліта.Маленька дев'ятирічна дівчинка з коротким кинжалом в крихітних рученятах.Висока мокра трава холодить її босі ноги-взуття десь загубилося.
Позаду багато людей.Всі вони налякані,не взмозі й кроку ступити на допомогу дівчинці.
Він дивиться на неї-маленьку й безпомічну.
-Я вб'ю тебе ,донечко,-з холодною умішкою на обличчі промовляє він.
Дівчинка хоче йому відповісти ,але їй  здається,що тільки но вона розкриє рота,почне заїкатися.І вирішує мовчати,але слова самі вириваються з рота.
-Ти не зможеш мене вбити.-несподівано сама для себе каже Аеліта,-І я не твоя дочка!-мало не закричала вона.
-Моя,моя...,-глумився з неї батько,-але навіть це не зупинить мене.
Він зробив різкий випад мечем в її бік. Аеліта відбила його своїм кинджалом. Незважаючи на свій маленький вік,билася вона чудово,проте розуміла,що у сутичці "Кинжал проти меча" вона так чи інакше програє.
Роззираючись навколо,вона помітила чийсь короткий меч,що лежав просто на землі. Аеліта завдала супротивникові потужного удару, впала на землю,і перекинувшись через голову схопила меч. Для її росту він був ідеальний.
З мечем вона швидко почала перемагати. Вона це розуміла,тому різко вдарила ,вибивши меча з батькових рук. Зброя полетіла з його рук просто в доньку. Вона ніколи не відрізнялася особливою вправністю в ловінні летючих мечів,проте на цей раз вона сама не зрозуміла,як спіймала батькову зброю.
  -Добре,на цей раз ти мене перемогла,-батько,здається,був рогніваний,проте намагався не подавати виду.
Він ще раз люто поглянув на неї і разом зі своїм почтом розтанув у тумані...
  Мелісса швидко потрусила головою,відганяючи неприємні спогади. Вона не розуміла,як батько може вбити рідну дитину,проте відразу після цієї бійки всі глядачі одностайно визнали її принцесою - до цього дівчинка жила в палаці за повагу Ельзи до її матері, яка ще в чотири роки забрала дочку з похмурого батькового особняка й привела її в нову домівку. А сама мама ...пішла. До лісу ,в якому вона й жила до цього. У неї була таємниця,яку не знав ніхто ,крім Аеліти,навіть батько.
  Дівчинка була впевнена в тому ,що батько більш не буде намагатися її вбивати. Адже спочатку він намагався підкорити весь світ її смертю ,переконавши всіх, що він вб'є кого завгодно, авіть власну дитину, якщо та не підкориться йому.
-Гей,Меліссо,- розвіяла її сумні думки Луїза.
-Га?- дівчинка миттю вийшла з заціпення.
-Про що ти хотіла мене попросити?- нагадала їй подруга.
-А,точно мало не забула...Загалом так,мені треба щоб ти нікому не казала про моє справжнє ім'я,-несміливо сказала дівчинка,-ну і загалом,хто я така ,навіть йому,-дівчинка кивнула на сплячого Теда,- лише кілька днів,будь ласка. Окей?
-Ну добре,- погодилась Луїза,- але навіщо?
-Якщо батько дізнається що я повернулася до замку,то може напасти,а так нехай поки думає,що я блукаю десь у лісі,- пояснила дівчинка.
-Так ти вирішила повернутися до палацу?- спитала Луїза.
-Звісно,-відповіла Мелісса, -знаєш що, давай Тед буде з нами в палаці жити,- запропонувала вона подрузі.
-Я там більше не живу,-коротко відрізала Луїза і розповіла подрузі все ,що з нею трапилося за цей час.
    -Хммм...-замислилась Мелісса,-я впевнена ,що в палаці і Ближньому лісі мене вже шукали,і не знайшовши,вирішили ніби я вже не повернусь. Ельза напевно дозволить тобі жити там,знаючи,що я б дозволила. І Теду теж.А якщо ні ,то я її сама попрошу.
-Добре,-зітхнула Луїза.
   -Добрих снів,-Мелісса пройшла до свого місця,і вляглась спати.
    Луїза подивилась у слід подрузі. Дівчина згадала ,як вона не дочекалась її,втекла сама.То чи залишались вони подругами?

   Привіт, кошенятки❤❤❤ А ось і нова частина. Сподіваюсь, що хоч хтось читає мою книгу💋💋💋