Малі шукачі пригод (Маленькие искатели приключений)

Частина 4

у якій йдеться про розмову Шрама та Перця.

Тим часом брати уважно слухали розмову чоловіків. Довго-довго вони їх слухали. Микола аж знудився. Він почав розглядати картини, що висіли на стінах, уважно дивився речі, що лежали у тумбочці. Тут він знайшов книгу з назвою «Життя та творчість М.Л.Кропивницького». Він вирішив її взяти, бо знав, що Сашко нею зацікавиться.

– Не чіпай там нічого! – тихо сказав Сашко. – Краще йди сюди послухай.

– А я й нічого не чіпаю.

– Та йди вже швидше сюди.

– Та йду я, йду.

А тим часом Шрам почав розповідати свою історію.

– Сам я зі Сподобівки. Сім'я була не дуже бідною, та й не дуже багатою. Якось, ще маленьким хлопчиком, я пас гусей біля ставка. Повз ставок проходила банда хлопчаків. Головним там був наш майбутній голова села Михайло Гребенюк. Він не любив мене, бо був я тоді розумнішим за нього,сильнішим. Усі жителі села мене любили, бо допомагав я їм, захищав їхню худобу від «дурного» впливу тієї банди. Одного разу я не витримав його витівок, пішов і розповів його батькам про все те, що він зробив. Його тоді добряче покарали. Через декілька днів він прийшов до мене, почав лаятися, навіть побив. Через це я довго сидів удома хворий, знесилений, ображений на нього. Батьки казали мені: «Твоя образа мине з часом, ось побачиш!». Але цього так і не сталося. Він, Михайло, навіть ставши дорослою та освіченою людиною, не прийшов та не перепросив мене. Після училища мене відправили працювати в сусідній район, але в мене нічого не вийшло. Так я став жити в злиднях. І все через ту образу, що затаїлась глибоко у моїй душі. Якби він тільки прийшов та перепросив, може б, усе змінилось. Час минав дуже швидко, а моя образа все зростала та набувала сили. І ось, місяць тому я вирішив йому помститись, зробити так, щоб він страждав, мучився так само як і я. Спочатку я викрав його жінку(він і досі її не може знайти),потім украв усі його заощадження, усю його живність. Зараз справи у селі йдуть погано, звичайно завдяки мені. Йому виділили значну суму грошей(100 тис. грн.), які він мав витратити на благоустрій села і ось на ремонт цієї садиби-музею Кропивницького. А це мені якраз на руку. Усі ж сельчани знають, що йому виділили кошти. А як нічого не буде зроблено, люди почнуть сварити його, а ще гірше - почнеться бунт проти голови села. У такий спосіб я йому помщуся і принижу так, що він не посміє навіть із дому вийти.

– І як ти це зробиш? Що будеш робити з грошима? – запитав Перець.

– Підемо красти гроші сьогодні вночі. Удома його не буде. За моїми джерелами інформації, він ввечері їде на весілля до своєї племінниці в сусіднє село. Тому нам ніхто не заважатиме.

– Нам? Ти справді вирішив, що я тобі буду допомагати? – із здивуванням запитав Перець.

– Я тобі розказав про мій план, усю свою історію. Ти забагато знаєш. Тому ти або допомагаєш мені, або мені доведеться позбутися тебе. Зрозумів?- суворо запитав Шрам, крутячи у руках ніж.

– Зрозумів! Але в мене є одна умова.

– Яка? – із здивуванням запитав Шрам.

– Гроші ділимо навпіл.

– Домовились.

– Коли починаємо? – запитав Перець.

– Сьогодні ввечері об 11 годині. Чекатиму тебе біля садиби...

У цей самий момент Микола розглядав стару вазу, що стояла біля них на круглому столі. Раптом він зачепив її рукою. Вона впала і розбилась.

– Миколо, що ти накоїв? Нас зараз спіймають.

– Я не хотів.

– А що це там за звук? – суворо запитав Шрам.

– Мабуть там хтось є. Ходімо подивимося.

– Усе пішли, тільки швидко! – вигукнув Сашко.

Хлопці почали спускатися по сходах, як раптом із кімнати вийшли Шрам та Перець.

– Шрам, глянь! Он вони, хапай їх!

– А-а-а! Біжімо, Миколо!

Хлопці миттю вибігли із дому, та раптом Сашко перечепився через камінь та впав. На його коліні виступила кров.

– Підіймайся, Сашко, вони вже близько! – вигукнув Микола. – Швидше, швидше!

Сашко піднявся. Він ледве йшов. Та все ж їм вдалося утекти. Двоє грабіжників не побачили, куди вони втекли. Але одне знали вони точно: хлопці чули їхню розмову.