Малі шукачі пригод (Маленькие искатели приключений)

Частина 3

у якій розкриваються подальші дії Сашка та Миколи.

До обіду Микола та Сашко, на диво, без сварок, обмірковували план дій. Врешті-решт, почали збиратися. Сашко, як старший брат, наполіг взяти із собою маленький рюкзачок. Прокоментував він це так:

– Під час слідкування за тим чоловіком можуть статися різні ситуації. Тому нам варто взяти із собою мотузку, ніж, ліхтарик та бінокль.

– Ліхтарик, бінокль та мотузку я ще можу зрощуміти, а ніж? Нащо він нам? – із здивуванням запитав Микола.

– Ніж, ніж. А якщо він на нас нападе, що ми тоді робитимемо!? Я вважаю, що його треба взяти.

– Добре, добре. Ти в нас головний, тому роби як знаєш.

Настінний годинник пробив дванадцяту дня.

– Усе, пора! – сказав Сашко.

– Ну то ходімо. – відповів Микола.

До садиби було йти недалеко. Польові квіти проводжали братів, бажали їм успіху у їхній справі. Через 10 хвилин хлопці дійшли до воріт. Вони були старі та іржаві, неприємні на дотик. Взявшись за ручку, Сашко відчинив їх. Хлопці йшли вузькою стежкою, що вела аж до самого ґанку. Микола побачив на обличчі Сашка страх.

– Ти чого це, Сашко? Злякався чи що?

– Н-н-ні, не злякався. Тобі здалося.

Сашко й справді злякався. У його душі відбувалося щось дивне. Його мучила совість, бо вони не мали покидати своєї домівки, але водночас вони могли зробити добру справу для свого села, якщо той чоловік виявиться справжнім злодієм.

Брати зайшли в дім. Кімната, у якій вони знаходились, була схожа на вітальню. Тут було багато павутини та пилу, старі картини на стінах, порвані штори на вікнах - усе нагадувало про те, що тут уже давно ніхто не живе. Далі по коридору знаходились сходи. Хлопчики почали підійматися, як раптом на горі почулись голоси. Вони піднялися на другий поверх, підійшли до кімнати, звідки лунали звуки. У тій кімнаті в стіні була маленька щілина. Брати почали дивитись у неї. У кімнаті вони побачили чоловіка із шрамом на обличчі та чоловіка у червоному капелюсі. Той, що зі шрамом сидів у кріслі біля круглого столу, на якому стояла пляшка води, склянка та лежав шмат м'яса на тарілці. Чоловік із капелюхом стояв біля вікна та курив цигарку.

– Слухай, Перець, мене уважно, – вигукнув сердито чоловік у кріслі, – я тобі вже казав, що мені потрібні ті гроші!

– Ми вже про це говорили, – спокійно відповів чоловік із цигаркою, – це можна зробити, я не сперечаюсь, але нащо воно тобі? Краще б ти поїхав до міста та банк пограбував або ювелірний магазин.

– Ти мене не розумієш! Я роблю це не для збагачення, а щоб дошкулити сільському голові.

Чоловік із цигаркою, Перець, навмисне зробив здивоване обличчя. Йому вже набридли історії цього чоловіка на прізвисько Шрам. Він не хотів із ним сперечатися, бо знав чим це може закінчитися. Тому йому залишалося лише слухати його дурнуваті історії. Перець вважав його психом.

– Я зараз тобі все розкажу. – сказав спокійно Шрам.