Зведений брат Люцифера

Місяць добігав кінця. Тож можна було використати залишки енерго-квоти. Орест викрутив регулятор обігрівача на повну і з насолодою витягнувся на старому дивані, продавленому його сухим кістлявим тілом. Декілька хвилин потому стало достатньо тепло, щоб зняти хутряний кожух та унти, і він з насолодою випростав на спинці ноги, ворушачи худими блідими пальцями. Іній у кутках невеличкої кімнати почав збиратися краплинами, які стали поволі сповзати донизу, залишаючи по собі звивисті доріжки. Орест незворушно споглядав за неспішними перегонами блискучих намистин і насолоджувався теплом.

Тьмяне освітлення підкреслювало вбогість облаштування цього барлога: маленький стіл, завалений паперами, термінал у кутку стола, м'яке крісло, розкішне колись, а тепер потерте і продерте у декількох місцях, та диван, на якому й лежав господар. Протилежний куток був кухнею, ванною та туалетом одночасно. Власне, колись ця кімната і була ванною – просторою та розкішною, а тепер цими стінами обмежувався весь Орестів світ. Ні, не так. Світ продовжувався за товстими дверима, оббитими, як і всі стіни, шаром теплоізолюючої піни, та той світ був чужим і ворожим. У ньому було безліч величезних і розкішних помешкань, там можна було знайти навіть царські хороми, та жити в них неможливо: де взяти стільки енергії на обігрів?

Затринькав термінал. Орест поволі підвівся і натиснув кнопку зв'язку.

– Егей, Хароне, куди це ти подівся? Вже півгодини тебе намагаюся викликати. Чого ком вимкнув? – на екрані терміналу вишкірявся молодий хлопець з татуюванням на щоках та чудернацько виголеним чубом, пофарбованим у червоний колір.

Орест скривився, почувши остогидле прізвисько «Харон», яке причепили до нього нижні «поводирі». Червоноволосий, який звав себе Одіном, задоволено зареготав: дуже його тішив вираз на обличчі Ореста, і він щоразу намагався викликати це роздратування, називаючи старого «Хароном».

– Чого тобі? – сердито обірвав реготіння Орест.

– Приймав пакуночок, – молодий знов зареготав, і його довгі червоні пасма загойдалися перед огидною пикою, наче якісь водорості-мутанти.

– Тиждень лише минув! Що за фокуси?

– А тепер свято буде щотижневим. Ой, ми вчора так кльово відірвалися, диви, – Одін зник з камери, а потім його пика з'явилася догори дригом і з рота з дурнуватим звуком вискочила блискуча спіраль, що вдарила просто у об'єктив. – Свято-о! Гуляймо-о-о!