Антагоністи - для стереотипів

Лист Шер-Хана

Звісно, я ж злий тигр. Я монстр, я чудовисько, яке ледь не знищило маленьку тендітну істоту.

Знаєте в чому подібність між реальними історіями і казками? І ті, і ті пишуться переможцями, а тому – з їхньої точки зору.

І звісно Мауглі, коли розповідав свою страхітливу історію якомусь англійцеві в Індії, що потім виявився Кіплінгом, зовсім не знав, що я міг його вбити тисячу і більше разів. Що я пожалів його і відпустив при першій зустрічі – хоча був страшенно голодним(ви знаєте, як це – не їсти два тижні?!). А коли хотів забрати Мауглі і відтягнути до людей, бо малий поліз прямо до вовків, вовчиця сполошилася – як, хочеш з'їсти його? Сто раз пояснював – не вірила. Звісно, Мауглі знав ЇЇ версію. І довіряв ЇЙ.

А потім? Хіба в нас, тигрів, немає такої ж зграї із судом, як у вовків?..

Ну звісно, скажете ви, вовки живуть разом, а тигри – поодинці. Так, ми полюємо на самоті і загалом обходимося добре один без одного, але коли твій вид завдяки людям на межі вимирання, важливі справи змушують збиратися разом. Члени зграї натомість мене вигнали – бо я слабкий, я відпустив дитинча, дитя тієї істоти, яка задля забавки винищила і нашу дичину, і нас самих, і наші джунглі. Ще й сказали, що очікували такої малодушності – я ж «кульгавий», ні на що не здатний. Звісно я пішов за малим. Я хотів просто забрати його у вовків і лишити десь коло села, хай вже вони думають, що я його роздер, хай приймуть мене до зграї, як «шанованого вбивцю», але – ПРИЙМУТЬ! Не дали мені нічого зробити. То вовки, то Багіра, то малеча... Його виховали з думкою, що я його ворог. А потім він таки вбив мене. Здер шкуру і переможно поклав на їхньому камені на судилищі зграї, - і що? Кому від цього стало краще?..

Тепер, коли я лиш тінь, я бачуся з багатьма героями. Вони змирилися із неправильністю сприйняття їх у людському світі, - це лише мені не вдається. Нещодавно говорив із мачухою Попелюшки. Знаю її історію. Вона ж просто хотіла здаватися сильною. Її кинув чоловік, а дочки не хотіли нічого робити – вдалися в татка. Бідна набралася купи боргів, поки їх виростила, навіть будинок втратила(довелося вийти заміж - принаймні щоб мати житло), та й дочок хотіла заміж видати, бо коштів ні на що вже не вистачало. Думаєте, вона не дала б їм закохатися і вийти заміж за коханням? Та ж вони любили тільки себе і гроші.

Звісно, будинок був великий, а доньки нічого не робили – вона мусила просити допомоги в Попелюшки. Але сама соромилася працювати на очах у всіх – тому виконувала роботу таємно. Шила, пряла, поралася на городі, варила їсти – дивно, що ніхто й не помічав. А ви серйозно думали, що одна тендітна дівчина може утримувати величезний маєток?..

Так, вона кинула Попелюшку перед балом з надією, що та не заважатиме її донькам влаштуватися в житті. Але вже дорогою пожалкувала – попросила свою сестру, фею, допомогти бідній дівчині. Вона б з радістю віддала їй сукню, але доньки своїх нізащо не позичили б, а в неї самої було лише одне вечірнє плаття...

І – що після всього цього? Попелюшка «великодушно» прощає мачуху, не давши і слова їй мовити вкінці? Бідолаха теж померла. Ходить тут, на полях тіней, я їй інколи розказую про Індію. Вона завжди мріяла подорожувати.

А ще люблю поговорити з Капітаном Крюком. Там взагалі біда – всю історію записало оте дівчисько, Венді. Крюк був справжнім піратом, а Пітер Пен - його сином. Звісно, вони гралися інколи в протистояння – що ще робити в казковій країні? Пітер пожартував з Венді, розігравши баталії, але та вікторіанська дівчинка не мала ні жалю, ні фантазії. Крюк одразу це помітив і хотів застерегти Пена, але той вже по вуха закохався у «юну англійську леді». Венді ж все рівно його кинула і подорослішала, - а ще й забула половину історії і дофантазувала своє, «з мораллю». Тепер Пен кудись зник, а Крюк із своїм домашнім Крокодилом часом навідується до нас на кораблі.

Отак-то, дітки. Ходять тут всякі – дракони, які просто ніяк не могли собі знайти компанію, відьми, які хотіли вберегти принців від пустих мультяшних принцесок, які отруїли б їм життя... І я між ними – великий індійський волохатий монстр, який обожнює зірки і ніколи не вбивав жодне людське створіння. Антагоністи для цілої планети.

Просто наступного разу, коли читатимете історію – реальну або казкову, - згадайте мої слова. Щоб пізнати правду, часом треба знати не деталі подій, а хто і як їх вам розповів.

Ваш Шер-Хан