Білий лапатий сніг замітав вулиці, перехожих, червоні двоповерхові автобуси і надокучливих туристів.
Пітер Пен сидів на великій стрілці Біг Бену, підперши обличчя руками, хитав ногами і думав про своє. Про те, як його все дістало.
А найдужче – оті дівчата.
2016 рік, він вже стільки років намагається знайти потрібну, починаючи ще з Венді – яка стала б гарною матір'ю його Загубленим Хлопчикам, яка допомагала б йому в боротьбі з піратами, яка б по-справжньому закохалася б в нього. І скільки провалів – дівчата починають плакати, хотіти додому, читають йому мораль щодо формування сім'ї як необхідної складової суспільства, жаліються, що не зможуть без подруг і своїх суконь, намагаються його переконати, що діти і сімейний побут – це найголовніше в житті... І так далі. А ще всі поголовно страшенно хочуть подорослішати.
От сидить тепер Пітер Пен на Біг Бені, хитає ногами і думає, що робити.
Він і не знав, що вікторіанська доба закінчиться, а вікторіанські дівчатка зостануться.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Антагоністи - для стереотипів
KurzgeschichtenЛисти про "негативних персонажів" чи просто сумнівних. Про те, як треба мислити, читаючи типові історії. Лише для розумних і ду-ма-ю-чих читачів) А чи вмієте ви переосмислювати клішовані історії?)
