Гниють сьогодні люди,
Вмирають душі молоді.
Вмирає совість, радість, щастя,
Не настають яскраві дні.
Люди не знають про кохання,
Їх не відвідує життя.
Їм легше тільки існування
З печалью, ненавистю й злом.
Їм не потрібні діти й рідні,
Їм не потрібні почуття.
Усе прекрасне, миле, ніжне,
Усе іде у забуття.
Люди забули про розмови,
Про вечори з коханими людьми.
Про тихі ночі, синє море,
В якім купались ще дітьми.
Такі жаданні подарунки
Перетворились у сміття.
Їм не потрібні ті дарунки,
Що надає їхнє життя.
Вони кохали, їх кохали,
Та все проходить, все мина.
Брехлива зовнішність зітреться,
Залишиться душа гнила.
P.S. Це мій перший вірш. Можливо, у моїх блокнотах та пошарпаних записничках все ж таки ще десь залишилася дата написання цього "творіння", але в голові, на жаль, не збереглося. Так-так, саме по ньому можете зрозуміти яким "оптимістом" я була років 5-6 тому. Та все ж, це я!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Пелюстки Творчості (поезія)
PoetryМізерна жменька власних віршів, з яких і розпочався мій шлях убогого письменника. Це сад моїх думок та почуттів. Це мої квіти, які я вирощувала з любов'ю і турботою, аби потім з них скласти пишний букет поезій. Ці вірші не досконалі, і можливо, зан...
