Напівутопія - напівщастя

Рівна рівність

Описані реалії не можуть не жахати. Хоча комусь для експерименту не завадило б пожити в такий спосіб. Це корисно. Пізнати себе. Але треба діяти в межах. В нас їх нема. Зацикленість на собі жахлива. Найкраще пізнавати себе на основі ставлення до інших. Наш соціум це не зрозумів. Може можна щось змінити? Чи це хвороба надто чіпка до наших законсервованих душ?

Ок. Давайте і про щось хороше поговоримо. А то склалося враження, що людство деморалізоване і безвідворотно перетворюється в сукупність асоціальних індивідів. Так до того йде. Але погляньте: у нас немає влади – як такої. У нас довершена електронна глобальна збалансована демократія. Роботи все прораховують до дрібниць. Ресурси створюються штучно, порівну розпридіялються. Безпомилковий кругоборот запущено. Війн нема. Конфліктів теж. Байдужість – наші ліки. Селебрітіс? Так довго згадував це слово! Хух. Повторюю: люди не цікаві людям. Це вульгарщина. Ну сучасні люди не цікаві. Всі практично все про одного знають. Всі люди минулого – за якими ми спостерігаємо – наші знаменитості. Але до пори до часу – в міру вивчення життя того чи іншого індивіда.

Так – громадянин світу – це нарешті реалізувалось. Тому, скажем, ми не подорожуємо. Це слово вийшло з вжитку. (Чесно, для написання вам цього листа-тривоги заглядав у колишні словники – мова наша теж така стандаритизована і технологічна, суха і максимально спрощена, що вам була б абсолютно чужа і надто бідна. Але, що ви дивуєтесь?! Зараз нема особливої потреби говорити і писати тиради. Нема сенсу .)Тож ми не подорожуємо, а досліджуємо наявні локації нашої планети в різні часові періоди. Щось таке. Як бачитите, навіть в мові емоційність була поглинута уніфікованістю.

Думаю, поки досить інфи. Переварити її і так не просто. А я все гружу і гружу. То в чому ж моя таємниця?