Ласкаво просимо в Андервуд

2

   Щось тривожне пронизало думки Кеті і змусило її прокинутися. Ледве розплющивши очі вона зрозуміла, що щось не так. Її спину пронизував холодок, а навколо висіло дуже важке повітря. Нарешті прийшовши до тями Кеті побачила, що вона знаходиться посеред дороги. Навколо висів густий та непроглядний туман і в суміші з мертвою тишею він створював почуття тривоги. І Кеті був один-єдиний варіант, як пояснити те, що вона прокинулася посеред дороги: вона досі спить.
   Через густі занавіси туману до Кеті пробивалося тускле світло. Десь вдалині горів ліхтар і найправильнішим рішенням було б попрямувати туди. Кеті підвелася на ноги і помітила, що вона одягнена в той самий одяг, який одягала сьогодні в коледж.
   Кеті попрямувала в напрямку тусклого світла і старалася вслуховуватися в кожен звук, але навколо було настільки тихо, що їй здавалося ніби її дихання було чути десь там, біля того ліхтаря.
   В один момент Кеті відчула на собі чийсь пронизливий погляд. Вона різко обернулася назад готова побачити будь-якого звіра, але те що вона побачила змусило її відійти назад і впасти на землю. Прямо перед її ногами земля обривалася і урвище, яке виникло на тому місці, де щойно проходила Кеті, здавалося бездонним, наповненим мороком та порожнечею. Іншого берега не було видно через густий туман, хоча не факт що він взагалі є. Дороги назад немає. Залишається тільки йти в перед. Кеті швидко взяла себе в руки і підвелась обтрушуючи пил зі штанів. Вона була готова продовжити блукати в тумані, але коли повернулася побачила перед собою величезну дерев’яну арку обплетену лозою і прикрашену невеличкими ліхтариками. На вершечку арки фігурними літерами було вирізьблено напис: ‘’Ласкаво просимо в Андервуд’’.
   Кеті пройшла під аркою і одразу ж після цього туман, який досі не давав змоги побачити щось, що лежить далі ніж 20 метрів від кінчика носа, почав розвіюватися. Поступово він відкрив перед Кеті вуличку вимощену бруківкою та добре освітленою ліхтарями з обох боків дороги. Будиночки, які простягалися двома довжелезними рядами здавалося були побудовані десь в середньовіччі, але досить непогано збереглися. В повітрі відчувався запах, який часто виникає після легкого дощу, і викликав дивний душевний спокій.
-То ви наша нова гостя? – почувся голос позаду.
   Кеті різко повернулася, щоб подивитися на того, хто з нею говорить. В проході арки стояв високий чоловік одягнений як середньовічний дворецький, але на обличчі його була біла маска, схожа на ту, яку використовують в театральних виставах. На ній були 2 невеликі прорізи для очей і один який означав рот. Маска широко усміхалася і не давала побачити навіть найменшої частинки обличчя того, хто її носив.
-Доброго дня, юна леді. Чи вірніше сказати доброї ночі. Мене звуть Альтен і я відіграю роль стража цього міста. Ви для простоти можете називати мене просто Альт, - його мова була дуже емоційною і все більше змушувала думати, що він артист якогось театру. Кожне його слово було наповнене повагою та впевненістю. Кеті справді відчула себе в середньовіччі.
-Ви напевне здивовані через те, що ви так раптово потрапили в це місце, - продовжував говорити чоловік, - але це абсолютно нормально, враховуючи те, в якому становищі ви зараз знаходитесь. Дозвольте мені все детально вам розповісти.
-Я була б дуже рада почути, - відповіла Кеті.
-Дякую. Почнемо з того, що ви знаходитесь в місті ‘’Андервуд’’. Це місце є домівкою для усіх людських страхів. Тут поселяються уособлення того, чого ви боїтесь найбільше. І ви напевно задаєтеся запитанням: Що мені з того? Місце це доволі загадкове, погодьтеся. А все тому, що вона береже в собі велику таємницю.
-Це ж яку? – запитала Кеті.
-Хто його зна. Ніхто ще не зміг розгадати її.
-Тобто тут були і інші? Інші люди?
-Звісно. Тут дуже часто з’являються гості і я проводжу їм інструктаж. Як от вам зараз. Ви були вибрані як наступний гість, тож вам доведеться спробувати розгадати таємницю.
-А що якщо я не хочу цього зробити?
-На жать, це не можливо. Той хто колись увійшов в Андервуд, не вийде звітси, доки не розгадає таємницю.
-Тобто усі ті люди, що не розгадали її, досі блукають вуличками зараз?
-Ні. Їхні душі були заслабкими, щоб протриматися в Андервуді досить довго, щоб знати розгадку.
-Що означає ‘’душі були заслабкими’’?
-Як я вже казав, це місто страхів. І усі вони н дуже полюбляють людей. Тому усіх хто трапляється їм на шляху, вони намагається розчавити. І кожен це робить по-своєму: хтось морально, хтось духовно, а хтось навіть фізично.
-Коротше кажучи я не маю права відмовитися?
-Абсолютно вірно.
-Гаразд. Я приймаю виклик.
-Чудово! – прокричав страж, - Тож, хай розпочнеться наша гра, - після цих слів в вузеньких прорізах для очей засвітилися дві червоні, як пекельний вогонь, зіниці, а десь в центрі міста почувся дзвін, який сповіщав про те, що настала північ.