Ласкаво просимо в Андервуд

8

   Годинник показував 12 ночі. Схоже після приходу Кеті час в місті зупинився. Андервуд все ще спав мертвим сном. Кеті подивилася на небо і побачила місяць. Він був єдиним, кого не окутав туман. Його світло, які і він сам нависали над центром міста.
   Кеті зупинилася перед височезною брамою. Це був вхід в центральну частину міста. Великий мур відгороджував його від інших районів. З гучним скрипом та скреготом брама почала відчинятися. За нею Кеті побачила порожнє та занедбане кладовище. Пам’ятники похилилися та заросли бур’янами від старості. В повітрі висів блакитний туман, але він відрізнявся від того, що оточував місто. Серед покинутих могил виляла невеличка доріжка викладена бруківкою та огороджена невисоким кованим парканом з обох боків. Вона була єдиної деталлю кладовища, яка виглядала зовсім новою. З першого погляду взагалі не скажеш, що по ній хтось ходив до Кеті. На території усього кладовища не було жодного ліхтаря тому він освічувався лише місячним світлом, але тут воно здавалося досить яскравим. Місяць ніби висів прямо над кладовищем, як велетенське око, що наглядало за тим, щоб ніхто не порушував мертву тишу.
   В центрі кладовища знаходились ще одні ворота, набагато менші за попередні. Стіна була зведена з сірої цегли і також поросла лозою, але в цьому випадку, це надавало їй своєрідної краси та загадковості. Ворота були зроблені з якось темного металу і обрамлені різноманітними малюнками квітів та рослин. На вигляд вони були настільки масивними, що здавалося під ними мала  прогинатися земля.
  Приблизно на рівні голови Кеті, посередині воріт знаходилася дивна кулька. Вона нагадувала ідеально круглий діамант, але придивившись, можна було побачити, як вона плавно переливається і в ній де-не-де виникає то зелені то сірі плями. Схоже ця кулька відігравала роль замка на цих воротах.
- За цими воротами знаходиться той самий розлом, - пролунав голос позаду.
   Кеті вже знала, що це Альт, тому навіть не повернула голову.
- І що мені тепер робити. Тут зачинено, - сказала Кеті і спробувала штовхнути ворота.
- Для того щоб прохід звільнився, вам потрібно пройти випробування.
- Як?
- Загляньте всередину кульки і зосередьтеся на своєму бажанні відчинити ворота.
   Кеті підійшла максимально близько до кульки. Кольори всередині ніби гіпнотизували. Кеті так пильно вдивлялася в неї, що майже не кліпала, але очі засльозилися і повіки самі зімкнулися. Коли Кеті знову відкрила очі, то побачила перед собою натовп незнайомих людей, які йшли повз неї врізнобіч. Дівчина стояла посеред невідомої їй вулиці переповненої людьми. Кеті стояла і не розуміла, що відбувається. Раптом усі люди навкруг в один момент спалахнули і по вулиці покотилося червоне полум’я. Наче море воно наповнило усе навкруг і Кеті яка стояла в центрі цього дійства не могла зробити і руху, що б не потрапити в цей пекельний жар. Плавно полум’я почало стихати і вулиця повністю спорожніла. Кеті досі не могла зрозуміти, що відбувається. Нарешті вона вирішила піти вперед, але не встигла вона зробити кроку, як земля під нею провалилася і дівчина полетіла в темряву. Через декілька секунд польоту Кеті впала в воду. Вона вміла плавати, при цьому робила це не гірше за будь-якого спортсмена. Вода була прозорою і, схоже, прісною. Незвичним було те, що в воді було настільки яскраво, що здавалося над поверхнею був жаркий літній день. Кеті почала пливти вверх і досягнувши поверхні наштовхнулася на товстий шар скла. Він був прямо над поверхнею води і не давав Кеті дістатися до повітря. Раптово вода почала мутніти і згодом в ній не можливо було побачити навіть власні руки. Кеті досі гатила по склу в надії розбити його і вдихнути повітря. Раптово вода різко впала і дівчина опинилася в кімнаті хмарочоса на одному з верхніх поверхів. Вона стояла перед вікном і трималася за його скло. Надворі був величезний мегаполіс, але усі його вулиці були порожніми, хоча у кожному вікні інших будинків горіло світло. Кеті відійшла від вікна і попрямувала до виходу з квартири. Відчинивши двері в темному проході. На стінах були намальовані різноманітні ієрогліфи і не важко було здогадатися, що Кеті знаходилася в якійсь єгипетській піраміді. Прохід освітлювали розташовані на одній відстані один від одного факели, але раптово, починаючи з дальнього, вони почали гаснути. З темряви почав доноситися дивний шум і на світло ще не погаслих факелів виповзли сотні різноманітних комах і усі вони дуже швидко повзли у напрямку Кеті. Повернувшись, що втекти назад до тієї кімнати, дівчина побачила, що двері зникли і позаду була тільки стіна. Жуки стрімко наближалися і Кеті, щоб не бачити що станеться далі закрила очі долонями. Звук жуків поступово зник. Відкривши очі Кеті побачила, що вона стоїть перед тими самими воротами.
- Вітаю, юна леді, - почувся знайомий голос, - Ви перша, хто зумів пройти випробування.
- То це і було те саме випробування? – сама до себе промовила Кеті.
  Після цих слів, на кулі в воротах з’явилися тріщини і згодом вона зовсім розсипалася. Прохід почав повільно відкриватися. Всередині знаходився невеличкий постамент зі сходами, а на його вершині розміщалося щось схоже на чорну діру.
- Це ваш білет додому, - промовив Альт.
- Це все? Тепер я можу повернутися додому?
- Так, юна леді. Не смію вас затримувати. Ви можете прямо зараз увійти всередину.
   Кеті почала обережно підійматися вверх по сходам. Вона повернулася, щоб ще раз побачити маску Альта. Його очі горіли червоним як тоді, коли вона вперше сюди потрапила.
- Прощавай, - тихо промовила вона і увійшла в розлом.
   На секунду в очах потемніло. Кеті прокинулася і побачила, що вона лежить на траві серед дерев. Невже не вийшло. Але стоп. Чути гул автомобілів і голоси людей. Кеті пішла вперед і побачила, що вона знаходиться в парку свого міста. Нарешті цей кошмар закінчився. Настав час іти додому і прийняти гарячий душ. Кеті надовго запам’ятає те, що з нею сталося, але не зможе поділитися цим з іншими, адже хто повірить в таку історію?
                       

                       *- The End -*