Ласкаво просимо в Андервуд

4

   Кеті та Альт рухалися вуличкою в повній тиші. Нарешті Кеті наважилася порушити це мовчання.
- Що Нік мав на увазі коли казав що я зайшла на його територію?
- Андервуд поділене на території, так як звичайні міста діляться на райони. І в кожен район належить якомусь з страхів.
- І багато тут таких районів?
- Достатньо. І ми якраз заходимо в один з них. Цього разу ти мусиш впоратися власними силами.
- Що? Чому? – Кеті обернулася але Альта поряд вже не було.
   Повільно просуваючись вперед Кеті почула дивний шум який доносився спереду. Раптом з-за рогу вибігла маленька дівчинка шкільного віку. І через декілька секунд з того самого рогу вилетів величезний павук. Його розміри були достатньо великими, щоб займати всю вулицю. Кеті на секунду окам’яніла. Дівчинка підбігла до неї обхопила її руками і через сльози прокричала: ’’ допоможи’’. Кеті вхопила дівчинку за руку і потягнула її в найближчий провулок. Павук був занадто великим щоб протиснутися в вузьку щілину. Кеті вибігла разом з дівчинкою на сусідню вулиця, роздивилася навкруги і потягнула її вздовж дороги. Ззаду почувся якийсь незрозумілий звук. Кеті на секунду повернулася і побачила, що на одному з будинків сидів той гігантський монстр. Він швидко сповз на землю і почав наздоганяти. Далі по вулиці Кеті побачила спуск в метро і побігла до нього тягнучи за собою дівчинку. Вони спустилися по сходах донизу, але місце куди вони потрапили зовсім не нагадувало метро, це була порожня сира кімната. Єдине світло яке освітлювало її доносилося з вулиці. Павук був занадто великим щоб пролізти в прохід, тому схоже відстав. Кеті глянула на свою маленьку супутницю: маленька дівчинка одягнена в рожеву сукню закривала обличчя руками, на спині в неї був великий шкільний портфель.
- Не плач, - почала заспокоювати дівчинку Кеті, - Він вже відстав. Все буде добре.
   Плач дівчинки плавно перейшов в сміх. Вона повільно прибрала долоні від обличчя і Кеті побачила, що на місці де б мали бути два заплаканих ока в дівчинки розміщувалися шість маленьких павучих. Кеті різко відскочила від маленького монстра і спіткнувшись впала на землю. Портфель за спиною дівчинки почав рухатися і з нього вирвалися 8 павучих ніжок. Вони росли прямо зі спини дівчинки, але через портфель їх не було видно. Ніжки сперлися на землю і маленьке тіло дівчинки піднялося над землею. На обличчі її з’явилася божевільна посмішка, яка показала два ряди гострих зубів.
- Хто ти? – в паніці прокричала Кеті.
- Мене звуть Арахна. Ти зараз на моїй території, а точніше в моєму гнізді. Ну гаразд, відкинемо лишні розмови. Будь хорошим обідом і не опирайся, - після цих слів монстр почав просуватися на своїх павучих лапках до Кеті, а та в свою чергу почала відповзати назад.
   В голові Кеті творився повний хаос. Страх в суміші з панікою не давали їй придумати нічого, що б можна було вдіяти в такій ситуації. Єдиним виходом було бігти. Кеті різко вскочила на ноги і побігла до виходу. Повернувшись на вулицю вона побачила, що по всій вулиці бігають сотні різноманітних павучків різних розмірів та видів.
- Думаєш я дам тобі втекти? – почувся голос позаду.
   З темряви метро плавно показалося обличчя, яке ще нещодавно належало маленькій дівчинці. Кеті побігла вздовж вулиці. Потрібно було терміново щось придумати, а інакше все закінчиться тут. Павуки бояться вогню, але де ж його тут взяти.
- Альт! – прокричала відчайдушно Кеті.
- Так, юна леді? - почувся голос, але самого Альта ніде не було видно.
- Де можна взяти вогонь?
- Хм… Цікаве запитання. Ліхтарі в Андертауні працюють на гасі. Можливо це вам допоможе.
- Цілком, - пошепки сказала Кеті і усміхнулася.
   Кеті скинула з себе свою куртку і підбігла до найближчого ліхтаря. Схоже гас подається з-під землі. Кеті застрибнула на ліхтар, відчинила скельце і підпалила рукав своєї куртки. Далі по вулиці почувся гучний шум. Кеті побачила як по вулиці несеться той величезний павук-гігант. Потрібно було щось придумати. Кеті вирішила сховатися всередині одного з будинків. Двері на щастя виявилися відчиненими тому вона вбігла всередину. Усі кімнати були порожніми і Кеті вирішила побігти на верхній поверх. Куртка в руках вже догоряла. Потрібно було знайти якусь палицю, щоб намотати на неї те, що раніше було верхнім одягом. В голову Кеті прийшла ідея. Вона побігла на дах будинку і підійшла до краю. Павук стояв внизу і дивився всередину будинку в надії побачити там свою здобич. Кеті скинула свою куртку донизу і та впала прямо на голову павука. Монстр запанікував і почав носитися по вулиці врізаючись в будинки і зносячи все на своєму шляху. Нарешті одна з несучих стін будинку по-сусідству не витримала і всі конструкція завалилася прямо на гіганта. Почувся тихий стогін і врешті-решт павук перестав рухатися. План був в тому, щоб відволікти павука курткою і в той час втекти по пожежній драбині на іншому кінці будинку, але все склалося набагато краще. Кеті побігла до мертвого монстра. Впевнившись що він справді більш не підніметься, Кеті почала думати над тим, як розправитися з Арахною.
   Тим часом на високій дзвіниці за усім цим спостерігав Альт.
- Вона набагато успішніша за усіх своїх попередників, - промовив він.
- Згоден. Можливо в неї і справді все вийде, - пролунав голос позаду.
- Але Арахна не такий вже й простий супротивник.
- Ну дівчинка змогла вбити собачку Арахни. Я думаю в неї є шанс.
- Все ж думаю варто їй допомогти.
- Гаразд, я сповіщу боса. Іди.
   Очі Альта спалахнули червоним і з його спини вирвалося два крила, схожі на ті, які були в летючих мишей. Він зірвався в повітря і рвонув в бік де Кеті метушилася біля гігантського павука.
   Кеті не знала що робити, адже Арахна набагато розумніша за цю тварюку. Треба придумати якийсь план.
- Схоже вам потрібна допомога, юна леді.
   Кеті повернулася і побачила, що позаду стоїть Альт.
- Ти ж казав що не буде допомагати цього разу.
- Страж не має права безпосередньо брати участь у битвах.
- То як ти маєш мені тоді допомогти?
- Приклади свою долоню до моєї голови, - сказав Альт і став перед Кеті на одне коліно.
   Кеті не розуміла навіщо це потрібно, але виконала прохання. Які тільки вона це зробила вона відчула сильний біль в руці. Вона стиснула її і скорчила обличчя через біль, але не закричала. Коли біль відступив Кеті подивилася на свою долю. Там була дивна позначка, схожа на татуювання.
- Що це? - запитала Кеті.
- Це мітка зв’язку, - відповів Альт.
- І що це означає?
- Тепер я твій фамільяр. Ти можеш використовувати мене в битвах.
- Серйозно?
- Я не дуже часто жартую.
- То тепер ми можемо перемогти того маленького монстра? – радо запитала Кеті
- Все залежить тільки від тебе, - відповів Альт.