Глава 35

1.5K 115 5
                                    

Я коли отямилася і зрозуміла усе,на годинику була друга година ночі і я вирішила трішки відволікти себе і прочитати книгу,яку мені принесла Міла,про виховання дітей.

Трішки прочитавши,мене відволік стук в двері.

-Заходьте-сказала я і в палату зайшов Діма.-Як ти сюда потрапив?Прийомний час скінчився давно вже

-Знайомі допомогли,але це не важливо.Я хотів попросити в тебе пробачення за той поцілунок-сказав Діма і протягнув шоколадку.

-Та ладно,забули.А де ти так довго пропадав?

-Я живу в Парижі,сюди приїхав на тиждень,але через лікарню мені тут прийдеться затриматися ще на 7-10 днів.

-В Парижі?

-Так,а що тебе так здивувало?

-Я просто вирішила туди переїхати жити.Тепер хоть один знайомий буде,а то я нікого не знаю.

-Два

-Що два?-перепитала я

-Два знайомих.Тоня там теж живе.

-Оо,так це ж чудово.

Ми з ним поговорили аж до самого ранку,потім він пішов і я заснула.Я вирішила йому не казати про те,що мені снилося,це просто сон і він нічого не означає.

День виписки

Сьогодні мене виписали з лікарні додому,але настрою туди повертатися у мене не було.Приїхала я сама до будинку на таксі,бо Міла не мала на кого лишити свою доньку.Я відкрила двері і кинула сумку з одягом зразу при вході і повільним кроком пішла в спальню.Як тільки я зайшла то зразу з грохотом лягла на ліжко і почала думати,що мені робити з Денисом.

Через пів години до мене прийшла ідеальна думка.

-Як я зразу не додумалася?-сказала я і швидко пішла до охорони,щоб вони показали все що було записано на камерах за тиждень до того,як забрали Дениса чи Ігоря,я незнаю як називати його.

Вони дали мені 7 дисків і я пішла дивитися їх.На перших трьох не було нічого особливого,але вот на четвертому було те,що я дивилася зі сльозами на очах.

Відеокамера снімала поворот до нашого будинку.Денис вийшов за ворота і коли дійшов до повороту на нього напав Ігор.Були видно як він дістав пістолет і прострілив Денису голову.Коли я це подивилася мене почав боліти живіт дуже боліти,через стрес.Я взяла телефон і набрала номер швидкої допомоги.Доки вона їхала я постаралася вийти на вулицю,але як тільки я переступила поріг будинку,то зразу втратила свідомість.

Прийшла до тями я уже в лікарні.Усе перед очима розпливалося,але я змогла розпізнати обличчя Міли,батьків,брата і Діми.Вони були дуже стривоженні,а моя мама плакала.Невже я втратила дітей?Ні,це не може бути правдою.

-Як діти?-дуже тихо запитала я,бо сил вопше не було.

-Алісо,ти прийшла до тями.Бистро покличте лікаря-сказала мама і з палати вибігла Міла

-Як діти?Ще раз питаю-уже голосніше запитала я

Вибачте,що не кинула главу зразу,просто я не мала як.

Завтра у мене співбесіда,тому в наступні два дні я точно не зможу писати їх і опубліковувати.

Як ви хочете щоб виходили глави по графіку чи залежно від ⭐?

Закохайся в душу,не доторкаючись до тілаWhere stories live. Discover now