Сльози та потускнівше світло перегораючої лампочки заважають писати. На клаптику листка ламаним почерком я пишу прощальні слова мамі. Просто так піти я не можу, не хочу залишати її в невідомості. Мами ж мають хвилюватися за своїх дітей. Правда ж?
"Дякую тобі за те, що забрала моє дитинство, залишайся зі своїм... Вибач, коли думаю про цього покидька, не можу підібрати нормальних слів. Якщо в тобі випадково пробудиться щось материнське, не вздумай мене шукати. Не треба. Я ж вже доросла, знаєш, що постояти за себе зможу. В мене все буде добре.Ти знову склала своє життя, як картковий будиночок. Я дуже рада, але дивися, щоб легенький вітерець його не зруйнував."
Адель.Я ще довго вагалася, чи залишати цю безглузду записку. Але думка, що вона хоч якось може вплинути на неї, мене підбадьорила.
Швидко збираю свої речі, через хаос в моїй кімнаті не можу знайти татове фото. Єдине фото, яке вона зберегла. Через свою необережність, розбиваю ангелика, якого мені подарувала тітка - людина, за якою я буду сумувати. Через марні пів години пошуків мене охоплює розчарування, я запізнюсь на свій рейс.- Ууфф... - нервово видихаю. - Де ж вона може бути. Де?!
Потрібно здатися, часу майже не лишилося. Одною рукою беру сумку, а іншою записку. Останній раз глянула на свою кімнату, виходжу. Прямую в коридор, одразу беру мамину сумку і кладу в неї записку. Все. Тепер мене ніщо тут не тримає. Хоч всередині все кипить, але я рада, що пішла на цей крок. На вулиці вже зачекалося таксі. Швидко сідаю в машину, думками прощаючись з Лондоном. Попереду важкий переліт в Бостон. На це я ледь не витратила всі свої гроші, але нічого. Надіюся, по прибутті швидко знайду роботу і життя повернеться в нормальне русло. Через шторм моїх думок, я й не помітила як ми приїхали в аеропорт. Потрібно поспішати, адже за шість хвилин мій літак. Я швидко розраховуюся з водієм і стрімголов біжу в середину аеропорту. Перевіряють документи останніх людей, не можу повірити, що встигла. Захекано підходжу до привітної жіночки, яка бере мій паспорт і білет, а потім чоловік перевіряє мою сумку. Після всього огляду я нарешті опинилася в літаку. Швидко знаходжу своє місце і сідаю біля милої бабусі. Це не перший мій переліт, але я так хвилююся. Дається в знаки моя фобія висоти.
- Хочеш? - Мовила бабуся, простягнувши коробочку з різноманітними цукерками.
- Дякую, але я не люблю солодке.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Адель
RomanceГоловну героїню завжди переслідували неприємності. Скандали в сім'ї, самотність та вічні депресії довели Адель до втечі. Дівчина, тікаючи в Бостон, залишила позаду маму, негаразди, а з ними й дощовий Лондон. Та чи зможе вона знайти вірний шлях на те...