Адель

Розділ 7

Ось я опинилася біля нього. Настала ніякова мить. Я намагаюся розгледіти по зелених очах чи пам'ятає він мене. Чоловік здивований, але намагається це приховати. Поводиться як завжди.

- Ей ти, шибенику, - звертається до Раяна зеленоокий. - Завдяки тобі ми всі отримали зайву дозу адреналіну. Як ти міг втекти з похорону бабусі?

Він говорить це одночасно з обуренням і полегшенням, адже все обійшлося без пригод. Ну майже.

- Алане, досить зі мною сюсюкатися, я тобі не дитина! І пояснювати свої вчинки не збираюся!

Раян це промовляє так злісно, що і Алан, і Едван стоять мов вкопані. Вони нічого не можуть з ним вдіяти. Але цей хлопець влаштовує цирки не просто так. Схоже, в нього якась душевна рана.

- Досить на сьогодні. - мовив Едван і гукнув охоронця: - Стівене, відвези Раяна в його кімнату.

Чоловік слухняно виконав прохання і вже за мить вони скрилися за дверима. А ми троє залишились на терасі, витріщаючись одне на одного.

Алан, виявляється так його звуть, нервово куйовдить русе волосся. Я знаю біль втрати, тож можу уявити, що вони відчувають. Мені шкода пані Елі, але не цікаві їхні сімейні сутички.

- Будь ласка, відвезіть мене врешті звідси. - Звертаюся до Едвана, який, мабуть, забув про мою присутність.

- Так, звісно. Вибач, що так сталося, ми без скандалу точно не повернулися б. Дякую... ммм...

- Адель.

Я мовила своє ім'я і глянула на Алана. Він не розуміє, що зараз відбувається. Та, думаю, йому зараз не до цього.

- Дякую, Адель. Тебе відвезуть додому і все стане на свої місця.

Ось підійшов водій, який мене сюди й привіз, і ми пішли до машини. Я ще раз глянула на Алана, який проводжає мене поглядом. А за хвилину ми зі швидкістю скрилися з поля зору.

𝓐𝓵𝓪𝓷

Сьогоднішній день просто жахливий. Похорон. Вибрики Раяна. Адель. Як я стомився. І де мені шукати той спокій і умиротворення?
Але зараз не про це. Що ця дівчина тут робила? І які в неї можуть бути справи з Едваном? Що тут гадати, ось, відповідь стоїть прямо переді мною.

- Едване, може час мені пояснити, що та незнайомка тут забула?

- Це довга історія, - почав відмахуватися брат. - Але нічого серйозного.

- Я нікуди не поспішаю, - він же ж розуміє, що я не відстану? - Тож можеш усе мені розповісти.

- Та знову хворобливі бажання Раяна. Цього разу зустрів дівчину на дорозі і вирішив, що вона буде його доглядальницею. Уявляєш?

- Але ж він не хотів жодних доглядальниць. Не хотів, щоб гляділи за ним, як за дитиною.

- Я сам здивований, Алане. Напевно, вона йому сподобалася. Або він просто вирішив так нам насолити. Краще б це був другий варіант. Бо, якщо ні, то завтра тут пройдеться ураган. Я пообіцяв йому, що ця Адель буде в нас працювати. Це ненормально. Та й дівчина не хоче. І я її відпустив, не примушувати ж силою.

- Ти правильно все зробив. З братом нічого не станеться через одну невиконану забаганку.

Ні... Раян не може собі її вподобати. Адже я сам не можу викинути її з голови. Навіть на одинці з іншими уявляю її. Це мов якісь чари з якими я не можу справитися. В своєму житті я багато зустрічав жінок. При одному навіть погляді можу зрозуміти скільки доведеться з нею побавитися, щоб потім зятягти в ліжко. Але з Адель все не так. Це перша дівчина, яка мене не лише відшила, але й залишилася десь в голові. Я не можу її забути.

- Ти залишишся тут?

Мої думки перебив Едван

- Не знаю.

- Алане, потрібно вже забути всі перепалки. Бабусі вже нема. Залишся хоч на кілька днів, ти нам зараз тут потрібен.

- Гаразд...

Брату сподобалась моя відповідь. Зараз нам всім важко. Нас покинула остання людина, яка могла б про нас всіх подбати, і яка тримала цю сім'ю в купі. Тепер ми одні. Троє братів, які ніколи не ладнали між собою. Мені важко проявляти свою любов, та я не хочу руйнувати з ними стосунки.