Посеред села, на головній вулиці стояв довгий стіл. На ньому була немала кількість різноманітних страв. За столом сиділо багато чоловіків, які їли смачну їжу, пили різні напитки й голосно сміялись. Король Астарнії – Оскар Грізний теж був серед них. Сьогодні було свято «Переродження» й зазвичай графи й барони, разом з монархом святкували його не в столиці, бо тільки у селищі можна було відчувати цю атмосферу, скидаючи окови моралі й правил етикету.
«Переродження» - свято, яке завжди буде нагадувати про день, коли був коронований перший Данир, прийнята нова конституція й встановлена дата першої перемоги над драконами. Не зважаючи, що предки людей, які зараз святкують – не дозволяли собі робити це саме, щоб відволіктись від роботи, їх потомки іншої думки. Така подія стала причиною, щоб напитись і відзначити заслуги, які не були тобою зроблені.
Навіть члени парламенту з радістю приєднувались до цього. Самі мешканці села ніби стали «на один рівень» з тими, кому вони служать. Звісно, так політичні діячі дізнавались більше потреб народу, але їх тяжко було розрізнити.
До п'яних чоловіків підходили жінки й дівчата, які приносили добавку. Деякі з верхівок суспільства, навіть сам Оскар, відкрито загравав з ними. Хоча, королева, графині й баронеси сиділи за іншим столом. Проте, сказати вони нічого не могли, бо алкоголь діяв на них так само. Як і було сказано: всі правила забувались.
Наслідники графських домів сиділи разом з кронопринцом ще за третім столом. Діти герцогів й баронів не входили в це «коло еліти», тому святкувати їм доводилось разом з простолюдинами. Генріх обводив всіх уважним поглядом. Раптом, до нього підійшла одна з сільських дівчат й почала загравати, але одного крижаного погляду було достатньо, щоб вона миттєво його покинула.
Друзі принца вже теж не були сильно тверезі, тому темноволосий парубок бачив для себе чудово можливість для таємної втечі. Не зважаючи на те, що зустріч з Адою має відбутись післязавтра, щось йому підказувало, що вона вже на їх місці. Він звикнув довіряти самому-собі, тому зникнувши в натовпі, парубок знайшов вільного коня.
«Мене помітять лише завтра, хоча, на врядчи»-пробігло в голові Генріха, який вже був достатньо далеко від села. Сонце безжалісно гріло все, що рухалось чи лежало на землі. Середина літа – час коли починаєш цінувати воду, як ніщо у цьому світі. Тому проїжджаючи біля невеличкого озера, наслідник трону з заздрістю поглянув на людей, які зараз там купались.
