Кохаю до нестями... /закінчена/

Кривава драма

Я обережно розтулила густі кущі і очманіла... Двоє чоловіків, копали яму , а поряд стояла заплакана дівчина.
- Він віддасть вам борг, не треба! Я зроблю все що скажете, не потрібно вбивати! - схлипуючи промовила дівчина,стоячи на колінах.
- Раніше про це думати треба було, кралечко!
О боже, який знайомий голос! Це ж ..... Це ж новий біолог! Він замахнувся на дівчину ножем, але тут вискочив Даня, і повалив на землю нападника.
- О , це ти , мразото, хахаль Єви!?- лукаво сказав другий. І він виявився Костею. Тим Костею, з яким я вчилася, який мене кохав, а нещодавно зустрів мене в компанії Дані.
- Костя? Я так і знав що це ти, падлюка. Біжи, дівчино!
Вона зірвалась з місця, і чимдуж побігла куди очі дивились.
Даня вдарив з усієї сили Костю і той залетів прямісінько під кущі. З переможним виглядом, він уже думав повертатись. Проте, біолог вдарив його ножем, а коли я закричала - побіг в гущину лісу.
- Даня, Данічка...
Він стікав кров'ю. Я обійняла його з усієї сили. Намагалась поцілувати кожну його молекулу, вдихала його аромат. Немов псих, який намагається втікти, я кохала його усім серцем. Вдивлялась в його очі. Світлі, два зелені ліхтарики як галявина , на якій ми завжди гуляли. Боже, не забирай в мене сенс життя!
- Єва, подивись в ... Кар.. карман піджаку...
- Який карман?! Не помирай чуєш!?
- Кохаю тебе.
Він остаточно відключився. А я кричала, та плакала водночас. Це були сльози повні відчаю та печалі.
- Що тут сталося?
- Лікаря, покличте лікаря!
- Перев'язуйте!
Все це була масовка. Я сиділа під деревом, і тремтіла від жаху. На мені кров. Кров того, хто був для мене всім: одноклассником, другом, порадником, захисником. Поряд з ним моя душа в раю, а без нього серце стискається та видає жалібне "Д - д - аааня"
- З тобою все в порядку? - це прийшла та дівчина яку мало не вбили. На ній була порвана блузка та салатові джинси. Джинси, кольору його очей.
- Відвали, і не підходь! Через тебе, я не можу його обійняти, порадитись та милуватись його усмішкою!
- Я дуже вдячна твому хлопцю, він помре героєм.
- Що ти бовкнула!? Він не помре він буде жити, чуєш!? Буде жити! - я трясла її з усієї сили, зірвалась з місця і побігла до траси, щоб добратися автостопом до лікарні...