Кохаю до нестями... /закінчена/

Похід. Зав'язка.

За вікном проминають дерева, кущі, люди. Все змінюється настільки швидко, як картинка у фільмах. Стукіт коліс, жарти другого водія- ідеальна обстановка для медитації. Я на зручному кріслі, слухаю музику. Але з голови не виходить та розмова. Може то був розіграш, чи я все не так зрозуміла? Але фрази " Я закопаю, ніхто не помітить" ; "Голосіївський ліс - найкраще місце для нашого боржничка" ; " Та не знайдуть його там, інфа сотка" не можуть означати нічого хорошого. Я розкажу Дані, він має знати що робити в таких випадках. Але ж він такий милий коли спить! Схилившись на його плече, я заснула.
- Прокидайтесь, голубки! - кинула нам Ната. Кокетливо посміхнувшись, вона покрокувала до дверей. Щось мені не добре, я захиталась і впала. Прокинулась уже в наметі поряд з Данею . Він вочевидь не спав, так як переписувався зі своїм другом.
- Дань, що я тут роблю?
- Не нервуй. В тебе піднялась температура, а доїхали ми десь о 21:00. Розставили намети, трішки побалакали і пішли спати. Але якщо тобі кортить приєднатись до компанії, банда на вулиці біля багаття. Тільки спершу зміряємо температуру. - узявши термометр, він прийнявся зміряти температуру.
- Дякую мій турботливий напарнику!
Я взяла пігулки, і закинула їх в себе. 
Полум'я розливало світло по табору. Табір складався з багатьох наметах де жили по двоє - троє. У нас же було всього 4 намети: мій і Дані, Степаненко Лізи і Приходько Єгора, Руденко Івана і Новікової Нати та особистий намет вчительки. Ще багато юних туристів з різних шкіл прибули подихати свіжим повітрям. Ми сіли в коло і душевно говорили. Згадували старі шкільні роки, ділилися планами на майбутнє і сміялись.
- Народ, уже північ. Ви як хочете, а ми спати - Ната лагідно взяла руку Вані і вони усамітнились в своєму наметі.
- Ми мабуть також спати. - Ліза і Єгор зникли за дверцятами.
Даня взяв мене за руку і подивився прямо у вічі. Знає ж, що я не можу супротивлятись світлу його зелених очей. Загасивши вогнище, ми так і не заснули. У мене безсоння, а він в підтримку говорив зі мною та підбадьорював.
Несподівано, я почала задихаючись кашляти. Ми вийшли назовні, і вирішили ще погуляти. Ніч закутала дерева у нещадну пітьму. Розсіяні по небу зірки, то згасали, то мерехтіли надаючи особливої атмосфери цьому чарівному місцю. Тонкі гілки тріскотіли та ламались під нашими ногами.
- А знаєш , Єв, ти мені ще з сьомого класу подобаєшся. Коли ти зайшла в клас вперше, я одразу зрозумів - ось вона, володарка мого серця. Це я тобі підкидав записки з сердечками.
- А я тільки-но ступила на поріг класу, твій яскраво-зелений погляд мене вбив. Я вдавала що не знаю від кого ті записочки, але насправді тримала їх під подушкою і дивилася на них щохвилини, мабуть там уже дірку протерла.
Він обійняв мене за плечі, і міцно притиснув до себе. Я відчувала його подих, серцебиття і це божественно.
-Даню, ми тільки друзі... - тихенько прошепотіла я.
Та романтику перервав дивний металічний звук.
- Дань, тут щось не так, пішли звідси.
- Не бійся, Єво. Знай: вони можуть вбити мене, та не мою любов до тебе. Я піду і розвідаю обстановку.
Даня поцілував мене, і тихенько пішов на звук. Мене виїдав страх та цікавість.  Я непомітно розтулила густі кущі і очманіла...