Історія яка немає назви

💔

Хочеться кричати, що є сили. Битися об стіну, але ж марно. Ти проходиш, так і не помічаючи мене, а я схлипую ночами. Всім кажу, що мені все рівно, що мене це не тривожить, але, кому я брешу? Я не знаю, що з цим робити. Кожен день повинна робити вигляд, що мені паралельно... Але як може бути паралельно?! Як?! Коли кожну ніч, ти приходиш до мене, з своєю милою усмішкою, а я не можу, не можу ні обійняти ні поцілувати тебе. Б'ю стіни, бо нічого не можу. Мені обрізали крила. Та щойно я тебе бачу, вони виростають враз. Але розуміючи, що я не буду твоєю дівчиною, я падаю. Падаю на самісіньке дно..