Зв'язок

Ваня

Ваня йшов по вулиці. Біля нього, колесами по бруківці, шелестіли машини. Було жарко. Щільна зелень огорнула сусідній паркан, нагадуючи про ліжко, з якого він щойно встав. Попереду, на зупинці, Ваня помітив маршрутку та прискорив крок. Вона включила поворотник і почала повільно відїжджати. Ваня кинувся уперед, а потім згадав: Автор! - проскочило у нього в голові.

Він напружив спину, яку скрутила думка про майбутню процедуру. Відійшов у бік, сперся плечем об стовп, заплющив очі. І почав згадувати. Пам'ять була зовсім свіжа, він робив це вчора.

- А якщо цього разу не вийде? – кольнула Ваню тривожна думка - хвилювання в сторону, усе по плану!

Відчуття легкості у хребті. Ваня уявив, як промінь чогось теплого, м'якого, невагомого і при цьому дуже суворого і цілеспрямованого вихопився з його тім'я. Цей промінь із швидкістю світла, а потім ще і ще швидше, мчить до неба, у космос, до межі матеріального всесвіту і врізається у джерело. Стає цим джерелом. І повертається назад. Ваня примружив очі. Тіло охопила якась невизначена дуальність. Воно обмякло у середині, але м'язи охопила металева напруга. Ваня сконцентрувався на легкості та відпустив контроль. Голосова щілина видала сухий свист.

- Все нормально? - Ваня відчув дотик до ліктя. Відкрив очі і побачив бабусю, яка завмерла, простягнувши до нього зморшкувату руку.

- Нормально - видавив Ваня - зуб замучав.
І знову занурився в свою медитацію.

На чому я там зупинився. Ага. Відчуття променя так і залишилося в його хребті. Кінець променя так і виходив з верхівки його голови, торкаючись кінцем до початку всього сущого.

- Привіт Автор - промовив Ваня. Я хочу потривожити тебе, знову.

- Привіт - почувся гучний низький голос - Як ти?

- Добре - відповів Ваня - на маршрутку запізнився. Зроби виправлення, будь ласка.

- Еммм - задумався Автор - маршрутка? Щось ти зачастив. Ти що іншу не почекаєш?

- На роботу спізнюся - відповів Ваня - перший день сьогодні.

- Аа! Ну тоді давай.

Ваня відкрив очі. Відчуття зв'язку з джерелом дійсності перервалося. Маршрутка так і їхала, і вже подолала, напевно, метрів 200. Ваня прискорився, зацікавлено дивлячись вперед - що ж буде далі? Як Автор перепише історію таким чином, щоб він все ж встиг. Маршрутка доїхала до перехрестя та розвернулася, потім проїхала повз Ваню. Розвернулася ще раз за його спиною і припаркувалася на зупинці прямо в той момент, коли Ваня до неї підійшов.

Хлопець зайшов, простягнув п'ятірку і посміхаючись, не в силах стримати радість, запитав у водія:

- А, власне, що сталося? Ви чому розвернулися?

Водій напряг лице, ніби-то Автор саме зараз дописував в його думки причину. Трішечки поворушив щелепами, напружив вилиці, оглянувся назад, в пошуках відповіді на питання. Подивився в очі жінці, що займала перше сидіння і сказав:

-         Так виходьте ж, якщо не на ту сіли.

Жінка, здається, здивувалася. Кілька разів провела руками по ногах, ніби випрямляючи невидиме зім'яте полотно. Встала і швидко вийшла з маршрутки.

Ваня сів на її місце і притих. Голос Маршрутчика здався знайомим. Оце так - подумав він - ну ти Автор і даєш! А жінці тепер що? Знову стояти і чекати маршрутку. Раптом вона теж на роботу запізниться? Раптом у неї теж перший робочий день.

- Не турбуйся - пролунав теплий низький голос в думках у Вані - з жінкою все буде добре. Це вона попросила, щоб маршрутка повернулася. Збіг!