Зв'язок

Анна Сергіївна

Вона встає без будильника. Поруч приватний сектор і ще до світанку півні починають голосно дерти горлянки. В квартирі ще темно, пахне ментолом. Анна Сергіївна довго лежить у ліжку, перевертається з боку на бік. Намагається заснути, хоча знає, що після перших півнів заснути не вийде.

Коли простір за фіранкою світлішає, вона піднімає з ліжка своє вічно втомлена тіло, дивиться на зморшкуваті руки. Дивиться довго, уважно, поки не проясниться в голові. Потім згадує себе, свій досвід і відразу за цим - Бога. Схоплюється і майже по-молодецьки розкриває штори одним широким рухом.

Кімнату заповнює сіре світло, підкреслює обриси письмового столу під вікном, каскад ікон з образами святих, що зграйкою голубів обліпили шафу. Анна Сергіївна запалює свічку, хреститься і занурюється в обряд.

- Боже - каже вона - спасибі тобі за хліб насущний. Не за себе прошу, за дочку, дай їй сил повернути борги.

- Доброго ранку, Анна Сергіївна - лунає у неї в голові м'який низький голос - що ж ви за інших та за інших? Вчора за сусідку, сьогодні за дочку! А за себе? Може здоров'я вам або сил?

- Я за дочку тільки - тремтячим голосом відповідає Анна Сергіївна - ніяк не звикну, що ви говорите зі мною.

Двері в кімнату різко відчинилися, голосно вдарили ручкою по шафі. Ікони затряслися, одна з них зіскочила з полки. Анна Сергіївна, забувши про вік, пірнула за нею. Зігнулася, ухнула і впала всією своєю крупнобедренною вагою на підлогу. З очей хлинули сльози. Від різкого болю потемніло в очах. У дверях, з витягнутою вперед рукою застигла дочка.

- Протяг - прошепотіла вона.

- Зовсім мене із світу зжити хочеш - спалахнула Анна Сергіївна, сидячи на підлозі і трусячи в руках врятованої іконою - сидиш без діла, борги збираєш, мати ганьбиш!

- Не кричи на мене - спалахнула Світланка - не кричи! Я о п'ятій ранку прокинулася, щоб в банк їхати, а ти кричиш! Я речі свої знайти не можу, а ти кричиш!

- Світланка ... - помякшала мати.

Дочка вискочила із спальні, грюкнула дверима. Ікони загрозливо затряслися, але встояли. Анна Сергіївна прислухалася, як Світланка схлипує, дзвенить посудом, ляскає дверима шаф. Вона здригалася, підіймала плечі і косилася на ікони, які нависли над нею.

Анна Сергіївна зважилася вийти, коли дочка закрила за собою вхідні двері. Брязнув язичок замку. Квартира здалася порожньою. Світланка не виходила з дому цілий тиждень. Як посварилася з хлопцем так і сиділа вдома.

- Та який може бути хлопець в 35 років - спалахнула мати і квапливо перехрестилася!

На тумбочці біля входу залишився коричневий гаманець. Анна Сергіївна, за звичкою, перевірила, що в середині. Побачила там тільки на проїзд і дбайливо доклала півсотні.

- Гаманець! - Анна Сергіївна схопилася за серце, взула кімнатні тапочки і не закривши за собою двері кинулася за дочкою.

Світлофор горів червоним нестерпно довго. Анна Сергіївна фокусувала погляд, намагаючись роздивитись людей на зупинці. Але вони розпливалися кольоровими хмарками. Може і Світланка там. А якщо вже поїхала. Вона ж навіть за проїзд заплатити не зможе. От ганьба!
Світлофор спалахнув зеленим. Бабуся дрібними кроками перебігла перехід, побачила хлопця в чорній футболці, який притулився до стовпа і скорчився, мабуть від болю.

- Боже, прошу, допоможи бідному хлопцеві - прошепотіла Анна Сергіївна.

Глянула на від'їжджаючу з зупинки маршрутку, зітхнула і торкнулася хлопця.

- Вам погано - запитала Бабуся.

- Нормально, зуб болить - відповів хлопець.