Я хочу стати русалкою!

Важливо!

Дорогі, читачі, цієї історії.
Хочу сказати вам, що я більше не буду продовжувати писати цю історію!
Можливо ви не зрозумієте мене, але я постараюсь пояснити.
Справа в тому, що 2019 рік був для мене надзвичайно важким.
Ви напевно зараз думаєте, до чого тут це, і до того ж він вже пройшов, але я зараз поясню.
В 2019 році було багато труднощів в моєму житті... на початку все було чудово і навіть прекрасно, але потім...
Літом все змінилося... у мене були великі труднощі(це не були якісь конкретні проблеми, які загрожували життю, але мене просто дуже сильно образили, і не просто образили, було таке відчуття, що мені спеціально роздирають серце). Я прекрасно знала, що на цьому не потрібно було зациклюватися, але це не допомагало і на початку осені, я впала в глибоку депресію. Не те щоб я не говорила з людьми, поводила себе странно, плакала і т.д. Я просто не хотіла виходити нікуди, навіть до школи. Про цю депресію знала лише одна людина — моя найкраща подруга Наташа(а про саму ситуацію знала ще одна людина). Я старалась робити вигляд, що все добре і коли ішла в школу навіть Наташа не догадувалась, що зі мною щось не так, тому що я їй сказала, що все добре і я забула, про те що сталося. Я не люблю ділитися емоціями.
Але як кажуть час лікує рани.
Проходив час і мені ставало легше, але закон підлості вирішив пошутити...
В новому році все було добре і я повністю забула про те що сталося. І я... я закохалась. Я знала, що до добра це не доведе, але я нічого не могла зробити. Я довго не визнавала це. Але потім зрозуміла, що більше нічого не можна зробити. І тоді мені нанесли удар в спину. Спочатку все було як завжди, але потім щось змінилось. Він почав грубо поводитись, і весь час в мені йому щось не подобалось. Спочатку я просто не звертала уваги, потім я почала злитись, а потім мене почало це ранити... сильно.
 Я просто не хотіла більше з ним спілкуватись. І попри це все я розуміла, що разом з ненавистю я все ще відчуваю любов. І це мене бісило ще більше. А потім я почала потрохи повертати свою уже так полюбившу мене депресію. Саме тоді на щастя почався карантин, я мала час все обдумати. Після цього мої почуття зникли, але ненависть лишилась. Я повернулась до школи. Але тепер я не розмовляла з двома хлопцями які так образили мене. І не те щоб ігнорувала, за тиждень навчання я ні разу не подивилась на них, навіть коли вони звертались до мене. Я відмінниця і повірте вони звертались багато разів. А потім тобто недавно, знов оголосили карантин. Але я все одно відчувала себе хреново. І я розуміла, що тепер у мене депресія. Якщо колись я просто сиділа вдома і думала і старалась себе якось розвеселити і відволікти, то тепер я навіть це не роблю. Я просто плачу і весь час без перестанку дивлюсь або в стіну, або в стелю. Я не хочу більше нічо робити. І весь цей час я думала, що зможу відволіктись якщо буду писати або читати історію, але навпаки мені ставало гірше і я все більше думала про це. Зараз в мене продовжується депресія. Але тепер ніхто про неї не знає. І я не збираюсь комусь розказувати. І зараз пишучи це я плачу. Хвилину тому я записувала голосове Наташі в інстаграмі і там я сміялась. А тепер плачу.
Я сподіваюсь ви мене зрозумієте. Продовжувати писати цю історію я не буду. Ну хіба що через деякий час якщо комусь дійсно буде цікаво я продовжу. А іншу свою історію я заморожую. І писати продовжу коли моя депресія закінчиться. Не знаю коли це буде. Але відчуваю, зо не скоро...
Сподіваюсь ви мене розумієте... Люблю♥️
Але я повторю.. якщо в коментарях мене попросять продовжити, я продовжу.
Люблю❤