Містична історія Кара-Дагу

Початок дружби

Доротея помітила, що мара мала довге біле волосся, напівпрозоре тіло (це найбільше помітно, якщо розглядати кінцівки рук та ніг) з блакитним відтінком, чудні широкі брови, які повторювали контур світло зелених очей та яскраво рожеві губи з трьома чорними смужками на них.

Найцікавіше, що дівчина не мала носу, а лише чорний акуратний трикутничок на його місці. Її яскраво зелене плаття, що оголяло плечі, чудово підходило до кольору очей та прикривало майже прозорі ноги. Мара була схожа на богиню, що поважно сиділа на краю озера.

Поряд з нею, у воді, виконувала різні трюки русалка. Відтінком шкіра і довжиною волосся (але у цієї воно було вже світло-фіолетовим) вона чимось була схожа на попередню. Доротея навіть задумалась на хвильку чи не сестри вони. Однак відразу відкинула цю думку, адже ця дівчина мала хвіст такий же блакитний (із плавниками кольору піни із водоростей) як і топ. Очі ж були не одного кольору, а відразу двох: ясного неба та скляно сірі. Темно-коралові губи підкреслює родимка над ними і маленький акуратний носик.

– Як тобі сьогоднішня погода? – спитала русалка.
– Ти серйозно? Я ж через тебе ще не була нагорі.
– А що тобі тут летіти? Навіть виходу не потрібно шукати, – русалка у черговий раз зробила переворот у повітрі і хвиля накрила мару.
– Ей, акуратніше. Ти ж попала на мене, – розлюталась та у відповідь:
– Ахаха, та вода ж пройшла наскрізь.
Лице то в мене людське і не таке вже й прозоре. Ти мені макіяж зіпсуєш і доведеться піти у центр Кафи за новими засобами.
– До людей? – голос ехом роздався по печері і Доротея звалилась із краю виступу прямо до водяного басейну.

Калісфенія та Августа сильно здивувались, побачивши у своєму притулку незнайомку. Ехо так і блукало по печері, а дівчата мовчки дивились один на одну.

– Ти хто така? – ледь змогла вимовити Августа. Мара і русалка ніколи не зустрічалися з іншими істотами.
– Я... еммм.... Як його. Доротея, – аука хоч і спостерігала за ними, однак була здивована не менше.
– Мені все одно як тебе звати. Що ти таке?! – відгукнулась Калісфенія.

От таке дивне видалось знайомство наших героїнь. Спершу Калісфенія і Августа не довіряли ауці, намагались її позбутися, навіть ганьбили. Це продовжувалось кілька років, я б сказала навіть кілька десятиліть.
Все змінив один випадок. Коли Доротеї набридло бути на побігеньках у мари та русалки. У результаті вона втікла і від них. Спочатку дівчата навіть не помітили відсутність ауки. Коли Калісфенія все ж звернула увагу, то мара раділа як ніколи. Адже вона завжди робила все наперекір Доротеї і люто ненавиділа лісовий дух. Я гадаю це зв'язано з тим, що мара ніяк не могла пробачити дівчинці те, що та намагалась влізти в їх дружбу з русалкою.
Ще довго мара не хотіла шукати ауку. Навіть благання своєї подруги не допомагали. Але вже через місяць дівчині стало сумно. Здавалось потрібно продовжувати радіти і затримувати Калісфенію у пошуках, однак щось було не так... Августа заскучала за аукою. Коли ж вони все таки знайшли в глибинах лісу заплакану Доротею (Калісфенії було найтяжче, адже навіть те що вона перетворювалась у людину коли хтіла, не позбавляло її постійної спраги) то це був найщасливіший момент для усіх. Саме відтоді дівчата стали нерозлийвода.

Часи змінювали, історія плила своїм чином, а панянки потроху росли. Калісфенія у свої роки стала виглядати на 19-ти річну дівчину, а так як Доротея і Августа були приблизно одного віку, то були схожі на 17-ти річних красунь.

Незважаючи на те, що усі могли сприйняти їх як за звичайних підлітків, особливо якщо вони виходили уночі і йшли на дискотеку, вилазки мари, ауки і русалки у Кафу були вже і не такими частими. Найбільше протестувала саме Доротея. Вона завжди хотіла подовше затриматись, більше поспілкуватись. Здається, історія з «відьмою» і полюванням не ставало для неї перешкодою. Тому дівчина і була ініціатором виходів у місто.