Містична історія Кара-Дагу

Бібліотека у Кафі

Вечоріло. Небо було яскраво рожевим. Над морем літали чайки. Вони сідали на Золоті ворота та гомоніли так, ніби розмовляли на своїй, невідомій нікому мові. Хвилі вдарялись об скелі та усе це поєднання було справжньою симфонією.

– Дівчатаааа... – мара і русалка відразу зрозуміли, що Доротея хтіла. Адже кожну розмову на цю тему вона починала саме з цього.
– Навіть нічого не кажи. Моя відповідь відразу ні!
– Каліс, але ж сьогодні такий чудовий день. Сонце вже заходить і я впевнена, що водичка, як тепле молоко.

Дівчата сиділи під вулканом. Тепер це було не просто улюблене місце русалки, що «передала у спадок» її мама, а повноцінна схованка та дім для усіх них.

– Досить її так називати. Крім того ми були вже на минулому тижні. Хочеш, то збігай у найближче містечко, – нахмурилась Августа.
– Але там немає таких крутих дискотек. І гарячих хлопців.
– Пфф тобі тільки про одне, – засміялась мара.
– Але ж, але ж... – на очах у дівчини з'явились сльози.
– Гаразд, – Августа здалась перша і додала: – Але ти побіжиш по лісам, я полечу, а
Калісфенія попливе. Так ми впораємось швидше, а не як у той раз.
– Гадаєш? – Калісфенія була у ярості, – А може хай знов Доротея мене тягне по землі і у результаті я висушусь як копчена рибка?
– Не драматизуй. Погнали, мені і справді треба оновити одяг,  – Августа мило усміхнулась і підмигнула русалці.

Так деколи дівчат і справді бісило постійне бажання Доротеї погуляти по вечірній Кафі, однак вони любили її і часто не могли встояти перед забаганками ауки.

Вже пізніше, Доротея з'ясувала, що перша прибула на місце збору дівчат та вирішила погуляти по місту одна, не зважаючи на постійні застороги подруг. На одній із вулиць була бібліотека, найбільша у цьому місті. Дівчину манила у середину невідома сила. Вона тихенько просковзнула у середину, поки школяри юрбилися біля входу. Усередині було темно, і лиш керосинові лампи (дивно для такого часу) освітлювали полки. Чим далі дівчина проходила, тим старіше виглядали книги.

Нарешті, у кінці зали вона наткнулась на червоний корінець книги. Здавалось навіть у такій у повній темряві вона прийшла б саме сюди і взяла саме цю книгу.

Сторінки були створені з цупкого паперу, а текст був не дуже зрозумілим. Однак вже через кілька мить Доротея здогадалась – це турецька мова. На жаль, вона погано розуміла написане, бо дідусь навчив її лише трохи читати і розмовляти на цій мові, коли Таврією панували османи.

– І так, що тут. Здається це якась магічна книга. Хммм... «Зілля проти лісовика», «Вигнання злого духу», «Розсіювання мари»,  – дівчина акуратно гортала сторінки, і намагалась зрозуміти зміст написаного, але розуміла лише заголовки, – «Обряд для здобуття сили»! Ух ти!
Звідкись пронуло пронизливе: «Шшш!».
– І так, що нам потрібно, – вже пошепки промовила Доротея, – три могучих істоти, пращури яких могли чаклувати і... чорт, далі нічого не зрозуміло.

Подумавши ще хвильку, дівчина вирвала сторінку з книги і попрямувала до виходу. Добре, що її ніхто так і не спіймав за зіпсування книги.

Опісля вона почала мандрувати містом. Її вже не цікавили гарячі юнаки, що проходили біля. Усі думки були у цьому обряді. Якщо вона вмовить подруг, то разом вони зможуть отримати магічні сили, про які лише мріяла.

– Хей Дора, ми тут, – дівчина аж підскакнула від неочікуваності.

Виявилось, що із дверей одного з магазинів на неї дивились світло-зелені очі Августи.
Дора, хм? – дівчина не очікувала, що подруга назве її скороченим ім'ям. Раніше вони ніколи з Калісфенією так не робили.

Примітка:
Золоті ворота – скала у вигляді воріт, що знаходиться прямо біля вулкану Кара-Даг.