Чому я?

Глава 6

— Чон Чонгук! — кричить Юна і бачить, що він зупинився. Вона кроками підходить ближче, замучена і ледве дихає. — Мені потрібно поговорити з тобою.

— Що? Ах... ну добре, ідемо на гору. — Чонгук в ступорі. Від кого він такого не очікував так це від новенької.

Вони ступають по сірих, низьких сходах уверх. Вони піднімаются на дах. Чонгук пропускає її першою і потім заходить сам.

— Про що ти поговорити хотіла? — зразу питає її хлопець.

Юна підходить ближче.

— Я хотіла вибачитися... і подякувати тобі. — тихо промовляє дівчина.

— За що?

— Ти врятував мене від твоєї дівчини, кхм... колишньої дівчини. І вибач мене, що зірвалася тоді. Просто... в минулому відносини не дуже склалися, — згадуючи, у її очах заблищали сльози. — вибач.

— Сталося щось серйозне? — питає Чонгук і зразу жаліє про це.

— Так, але...

Юна не договорює бо її перебиває Чонгук.

— Але ти не хочеш про це говорити, правильно? — договорює він за неї.

— Я обов'язково розкажу тобі колись. Давай будемо друзями? — раптово випалює Юна і подумки дає собі декілька разів по голові.

— Звісно. Ходімо униз, — хлопець посміхається і спускається першим.

— а...а так! — Юна вилущила очі від раптової і в той же час несподіваної відповіді Чонгука.

Коли вони спустилися, всі учні школи, які стояли у коридорі посупилися і дивилися з-під лоба на «парочку». Дівчати заздрили Юні і в думках забивали її до смерті, а хлопці просто споглядали на це.

В кінці коридору з'являється Чімін. Він бачить друга і кличе його, щоб той підійшов.

— Здоров Чімін.

— Був, Чонгук. Що це за чарівна краля з тобою? Твоя? — з ухмилкою запитує хлопець і натикається на попереджувальний погляд Чонгука.

— Ах... ну добре, розважайтеся собі. Треба компанія, дзвони Чонгук-і. — звабливо усміхається Чімін і іде на урок.

— Пішли Юна. В нас зараз фізра. Ти форму маєш?

— О боже... я не взяла її. Я просто розклад погано вивчила тому і забула. Айщщщ.

— Ходи, дам тобі свою. А то фізрук в нас той ще піжон. Випише тобі декілька під зад.

— Та не треба Чонгук. Все нормально.

— Ти не чула, що я сказав? — повторює він наказним тоном.

— Так... пішли, — «неможливо не послухатись»

«Парочка» заходить у клас, забирає форму і вони рушають у роздягальню. Чонгук віддає їй форму. Коли вона передяглася, вийшла до Чонгука і той почав заливисто сміятися.

«Чому у нього такий гарний сміх?» — о боже Юна, про що ти думаєш?

— Ти чого смієшся? Те що вона у три розміри більша, то що я зроблю?

— Та ні, ти дуже мило виглядаєш. Пішли в зал.

На уроці вчитель сказав Чонгуку помити учительську, як покарання за те що форми не мав. А Юна цілий час відчувала себе винною. Вона підійшла до вчителя, щоб правду розказати.

— пане Кім... можете забрати у Чонгука помітку, в нього є форма. Просто він віддав її мені, бо це я її забула. Бачите, вона більша за мою у декілька разів.

— Добре Юна, я заберу помітку, але, щоб на наступний раз були двоє у формі, зрозуміла?

— так пане Кім. Дякую вам. — вона поклонилась і вийшла з залу. Йдучи по коридору вона побачила Чонгука і побігла до нього. Але усмішка зникла з її лиця, як тільки вона побачила розлючений вираз обличчя холопця.

Я повернулася з новою главою. Дякую, що чекаєте... справді натхнення немає. Обіцяю скоро повернуся з новою.

Я почала новий фік. Якщо комусь цікаво, можете прочитати першу главу. Я працювала над нею місяць і... мені буде приємно якщо ви залишите там свій відгук. Приємного читання💜