Дівчина не помітила, як заснула. Прокинулась від надокучливого дзвінка в двері. Подивилась на годинник, майже восьма. Хто б це міг бути... Але так, як дзвінки не припинялись, пішла відкривати двері.
-Сонь!?
- Єгоре??? Ти щось забув?
- Ти так довго не відкривала, я вже подумав!
- Навіть не сподівайся, я занадто не люблю біль.
- Можна зайти?
- Ну якщо хочеш, то звісно.
- Це тобі.
- Квіти? Єгор можеш пояснити, що відбувається?
- Нічого просто я занадто тебе люблю.
Вона стояла дуже здивована.
- То що в нас на вечерю?
- Яка вечеря? Хіба мій вчинок тебе не сполохав? Хіба ти мене не засуджуєш?
- Знаєш, скільки людей, стільки й помилок. Твою ще можна виправити.
- Як?
- Давай заберемо дівчинку. І будемо жити як нормальні люди, одружимся, потім дасть Бог, ще діток заведемо.
- Тільки не кажи, що ти зараз серйозно! Це абсолютно нереально. Хто мені її віддасть. А на роботі, що скажуть. Я публічна людина!
- І що? Хіба це важливо?
- Ні...,але я не заслужила на сім’ю, сама винна, ти як прийшов, так підеш, а я не хочу лишитись сама - коло розбитого корита.
- Я не піду! Сонь, ти будеш мучитись вже життя.
- Ти що не розумієш? Її могли вдочерили, або...може вона взагалі померла.
- Навіть, якщо це так, коли ти дізнаєшся правду тобі стане набагато легше.
- Ні! Ти що думаєш я її не люблю? Я кожен ранок, прошу в бога прощення, молусь, щоб їй було добре. Не треба ніяких надій, йди.
- Я не піду!
- Ти що не розумієш вона мене ніколи не пробачить!
- Побачиш, все зовсім не так. Тай не обов’язково їй знати правду!
- Нащо тобі це все? Я? Моя донька?
- Я вже казав. Знаєш, я погано вчинив, коли пішов сьогодні. Все було в так раптово. Просто забудьмо цей день, почнемо все з нуля! Можемо взагалі переїхати!
- У мене тут робота!
- Ти все можеш почати спочатку.
- Можу,але... Ти правильно зробив, що пішов! Ми не будемо щасливі, коли всі дізнаються правду, тебе заклюють, за те що в тебе така дружина!
- І що? Дай нам шанс. Врешті решт, ми вже далеко не діти. Мені 31, тобі 26 скоро, що поганого в тому що ми станемо сім’єю дитині з дитбудинку?
- Те, що це моя дитина!
- Давай хоча б спробуєм!
Соня потроху здавалася!
- Ти справді мене любиш?
- А ти?
Він крепко-крепко поцілував її. Сказав : Здається вечері не буде! І вони пішли у спальню.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Я люблю тебе , доню.
ChickLitБувають помилки, які легко виправити. А бувають такі, за які картаєш себе все життя. Найчастіше тоді здається, що все найгірше зроблене, нічого не повернеш і що нема сенсу намагатись стати щасливою. Соня залишила свою новонароджену доньку, зовсім кр...
