А знаєш, я втомилася відчувати себе зайвою. Чому цей світ не приймає мене? А може це я його не приймаю. Як же мені страшно почати ненавидіти себе. Але знаю, що те чого найбільше боїшся буде до кінця тебе переслідувати. В моєму телефоні вже майже немає моїх фото. Власноруч видалила ще під час вересневого періоду. Але тоді було важче. Я навіть на своє зображання у дзеркалі без відрази не могла глянути. Тоді я постійно плакала і не вірила словам друзів, що я прекрасна така, як є. Через тиждень все стало майже добре. Лиш мої відображення на фото стали причиною неприйняття себе. Я просила подруг зробити мені декілька фото, а потім їх усі видаляла, бо мені не подобався мій вигляд, поза. Я повинна любити себе, але забула як це. Втомилася показувати ніби чужі слова не зачіпають моє его, хоча це зовсім не так.
Але цього разу не хочу ні з ким ділитися. Інакше зараз почнеться: "Ти гарна", "не накручуй себе", "ти прекрасна". Але сумніваюсь, що їхні слова будуть линути від чистого серця, скоріше це буде, щоб заспокоїти мене. Раніше я так багато і часто не плакала. Здається, що з вересня я виплакала більше сліз ніж за все моє життя, за усі 18 років. Важко писати із пеленою сліз на очах. Та й слова не легко підібрати, щоб висловити свої почуття. Дивлюсь на інших і вони здаються мені ідеальними. Я не хочу бути схожими на них, бо лише відмінності роблять нас дійсно людьми. Мені не подобаються мої: не модельна фігура; виступаючі ікла на які всі звертають увагу, коли я посміхаюсь; ніс картоплею, який червоніє, коли я хочу плакати; губи; ноги; мій характер врешті-решт. Я не така впевнена, не достатньо дотепна, весела, загублена.
Це я. І я не знаю хто я і навіщо. Цей світ здається нереальним. Ніби я лишень сторонній спостерігач. Ці кольори, барви, здаються вигаданими чи намальованими. Думаю я не здатна на сильні почуття чи взагалі ні на що не спроможна. Але це я. Я зможу пережити цей момент. Інакше не може і бути. Буду сильною(як мінімум в своїх думках), впевненою та морально стобільною. Думаю, мені треба до психолога. Але поки я пишу - значить не все втрачено. Я буду аналізувати свої твори і уявляти ніби це не мої проблеми, знайду способи вирішення і зміню себе. Інакше життя не матиме сенсу. Бо стояння на місці теж деградація.
Дякую, що приділили мені трохи свого часу. Було просто важливо поділитися своїми переживаннями. Не чекаю ні на що, крім розуміння та прийняття.
