В обіймах минулого

Частина 8

-Юнгі, я хотів спитати. Чому ти так не любиш, Юн Со? - сидівши на своєму ліжку спитав Гук, а Мін сидів біля нього на підлозі.

-Чон, ти не зрозумієш.

-Постараюсь.

-Давай про це потім?

-Добре, тільки ми про це поговоримо.

-Так добре, я піду. - встав з підлоги. - Спи. - потріпав волосся молодшого.

-Хьон. - невдоволено простогнав Чонгук, поправляючи зачіску.

-Ти все одно спати будеш. - посміявся Мін.

06:45 дім Чон Чонгука і Мін Юнгі

Дівчина проснулась з хорошим настроєм. Зробила ранкові процедури, вона відправилась переодягатись. Одягнула чорну спідницю, худі та чорні кросівки. Зробивши всі справи, Юн вирішила піти будити хлопців.

-Чонгук, просинайся. Треба вставати і йти їсти. - при близилась до лиця Чона.

-Юн Со, ти навіть не представляєш що вчора сталось. - потягнув дівчину та обхопив руками талію.

-І що ж? - ледь як сказала дівчина, оскільки не могла говорити через сильних рук брюнета.

- За три-чотири дня, Юнгі вперше прийшов вчора і ми не сварились. Ми просто говорили, сміялись.

-Чонгук я все розумію, но ти мене як би зараз задушиш, а я жити хочу. - зовсім тихо говорить Юн.

-Ой вибач. - хлопець відпустив Юн Со. - Я скоро прийду.

-І розбудити Мін Юнгі, не забудь.

Студентка вийшла з кімнати брюнета і відправилась на кухню чекати хлопців.

-О Чонгук, а де Мін Юнгі? - здивувалась блондинка коли в кухню ввійшов хлопець без свого брата.

-Він сказав, що хоче трохи повалятись.

-Добре, тоді сідай снідати.

-Почекаєш мене? - посміхнувся Чон.

-Ага, тільки ти швидко їж.

Тільки через 15 хвилин коли Юн Со і Чонгук покинули дім, Мін додумався подивитись годину.

-Твою мать, я запізнююсь. - блондин почав поспішно збиратися.

08:45 університет Мистецтв.

"Дивно Чонгук сказав, що розбудив Мін Юнгі. Но чому його все ще немає?" - тільки подумала брюнетка, як у двері авдиторії ввірвався Мін.

- Ем... Я сяду. - зробив перший крок.

-Я так не думаю. Вчора я вас попереджував, що буде якщо ви запізнитесь. - почав професор.

-Та пам'ятаю я, пам'ятаю. - фиркнув хлопець.

-Всі студенти знають, як я ненавиджу запізнення. Після пари я відправлюсь до директора і попрошу про ваше відрахування.

-Робіть, що хочете. Заїбали. - психанув Мін і двері авдиторії сильно стукнули.

"- От придурок. Чому він запізнився? Чонгук сказав, щоб він слідкував за часом. Так якого чорта тільки що це було? Сьогодні вони знову посваряться. О ні. Я цього не хочу. Треба поговорити з професором. Но якби в Мін Юнгі була голова і він не нагрубив йому, мені б було набагато легше."

Після пари студентка так і зробила.

- Професор Кім почекайте. - підбігла до чоловіка.

-Так Мін Юн Со? Якщо не помиляюсь.

-Так я Мін Юн Со. Я хотіла поговорити про студента, що сьогодні запізнився на вашу лекцію.

-Ви про Мін Юнгі? Майже всі викладачі на нього жаліються. Тільки міс Пак задоволена ним. Він поганий в поведінці, но в практиці дуже навіть непоганий. Так що ви хотіли?

- Можна ви не будите відраховувати його? - жалісно подивилась Юн.

-Ні, і ще раз ні.

-Ну, будь ласка. Він вчора весь вечір допомагав брату з навчанням - "Юн Со до чого ти докотилась? Брешеш, щоб врятувати Мін Юнгі, який тебе ненавидить."

-Мені дуже шкода, но я нічого не зроблю. Якщо я не відрахую його, студенти сядуть мені на шию.

- Нічого не може змінити ваше рішення?

-Ні. - чоловік розвернувся і пішов на наступну пару, в іншу авдиторію.

"- Ну що за день. Мін Юнгі ти дебіл. Я через тебе брешу та принижуюсь."

За пару кроків до дверей чоловік зупинився. Повертається. Загадкова усмішка насторожила дівчину.

-Є один варіант.

Студентка підбігла до професора.

-Правда? Як? Що я повинна зробити? Що він повинен зробити?

-Він повинен виступити разом з вами на конкурсі.