Їрелав

Глава 3

Вже цілих п'ять хвилин на головній площі міста лунав в'їдливий дзвін, то ратуша збирала народ для вирішення якоїсь негайної проблеми. Пересічний мандрівник навіть би не звернув уваги на це: таке траплялося часто й густо в кожному хоч трохи розвиненому місті, а в столиці тим паче.

Дебар славився дебоширами. Кожної суботи споруджали поміст для випорювання бідолах, і натовп зівак збирався з усіх кінців. Розвага ця була не стільки видовищною, як моторошною. Дивитися, як стікає по роздертій спині паруюча кров, слухати, як повискує втомлений полонений, було настільки бридко, що дітям вельмож з'являтися на ці збирання було заборонено, і ті, в свою чергу, таємно відправляли своїх слуг у місто, щоб дізнатися останні новини.

Так зробив і Санчос, син відомого на все королівство графа-гультіпаки Карая. Карай, отримавши у спадок від діда титул і маєток чомусь відразу вирішив, що йому конче потрібно привласнити якусь задрипану таверну, щоб ходити за випивкою було зручніше. Спочатку ця справа видавалася божевіллям для його мажордома, однак з тим як погіршувалося життя в королівстві, прибуток від його трунку йшов усе вгору і вгору. І вже через декілька років пів міста спивалося за столами його забігайлівок, заливаючи горе й проклинаючи своє бідне життя.

Через все це Санчоса називали «спадкоємцем чарки та ножа». Він люто ненавидів свого батька і все чекав, коли його отрує якийсь заклятий недруг. Карай робив для сина усе. І в той же час не робив нічого. Усе за нього робила дружина. Реббека так любила свого синочка, що поклала власне життя захищаючи малого від кредиторів вічно п'яного батька. А після її загибелі Карай привласнив усі надбання собі і кожному другому вихвалявся, що поставив сам сина на ноги, і що негідна дружина лише заважала у вихованні чеснот майбутнього графа.

А Санчос дуже любив свою неньку. І відколи не стало широкої спідниці, щоб ховатися від усіх проблем, він поклявся, що покарає винних у її смерті, в першу чергу, батька. Варто сказати, що ініціатором прилюдних екзекуцій був саме цей старий ловелас. Після того, як його обікрала чергова коханка, він вирішив стати рукою правосуддя цього «гнилого» міста. Карай збирав рапорти вартових про мілкі порушення і упивався в призначені за них великих поборів. Але найбільшою втіхою для нього було дивитися, як котиться свіжозрубана голова по дерев'яному помосту. От тоді він верещав від радості, наче мала дитина, що побачила бажану іграшку. Його гримаси вводили людей в ступор і наводили невимовний жах: більш одержимої людини вони зроду не бачили.