Я буду жити заради тебе

Глава 4 ВІЗИТ

ВІЗИТ

Де живе Іван Зозуленко, у якого семеро дітей і німа найменша донька, знали всі в окрузі, тому до будинку на краю села дорогу вказали. Кіра вблагала брата Пашу (як той не рвався з ними) залишитися в машині, а сама разом з Ясею рушили до ґанку, на якому сиділо двоє хлопчаків трохи схожих між собою.

- А папки нема вдома! – заволали діти в один голос, побачивши двох чужих тіток.

- Прекрасно! – зразу ж відповіла Яся, яка чомусь з розповідей Кіри уявляла Івана не вельми привабливим співрозмовником. – Сподіваюсь мамка на місці чи теж сховалася? – пожартувала Яся. Її жарт не зрозуміли.

- Мамки у нас нема. Тітка Іра є. А чо нада? – задерикуватий старший скочив на ноги, затуляючи прохід до хати, як би це зробив вірний пес.

- Поговорити нада, юначе. Веди до тітки Іри, - Яся завжди вміла тиснути усією палітрою своєї безмежної харизми.

- З СОБЕЗу на днях були. Іра без баті не говоритиме, - запевнив той, що трохи старше, смачно колупнувся брудними пальцями у носі, потім смарканувся і витерся рукавом.

- Ми не з СОБЕЗу. Фонд допомоги сім'ям, що потребують соціального втручання. Гроші дамо, якщо вам треба, - знайшлася Яся і владно увійшла до коридору, пройшла декілька метрів, опинилася у вітальні й зразу ж заклякла – всі стіни були розмальовані чудернацькими орнаментами, квітами і дивовижними птахами. Хлопець помітив подив Ясі й поспішив пояснити:

- Це баба ще витворяла. Так батя каже. Робити було нічого. Ірка в крайній кімнаті, ходімте, - і хлопець повів непроханих гостей ще через одну кімнату. Тут і колір був інший, і розпис був яскравіший. З бічної кімнатки вибігла Надійка, обхопила ноги Кіри як тоді, коли дякувала за олівці, й простягла три малюнки, судячи з усього виконані все тими ж олівцями. Потім взяла Кіру за руку і провела до ліжка тітки Ірини. Жінка лежала в купі різнокольорових ковдр і тихо стогнала. Коли Надія доторкнулася до її руки, жінка зойкнула і повернулася. Пильно дивилася на Кіру, потім на Ясю, далі закрила очі й заплакала. Надія притулилася до тітки та погладила її волосся.

- Я чула, ви з фонду якогось там, - нарешті заговорила жінка. – Не давайте Івану грошей. Хочете допомогти, дітям можете щось привезти. Скільки б не дали грошей, усе забере і нічого не дасть, - вона витерла свої небесно-блакитні очі, сперлася на лікоть і трохи сіла.