Я буду жити заради тебе

Глава 7 ТАКІ РІЗНІ ЛІФТИ

ТАКІ РІЗНІ ЛІФТИ

Кірі наснилося море. Саме таке з бірюзовим прибоєм, яке вона частенько показувала з проспектів своїм клієнтам. Мозок вирішив подарувати їй тимчасове щастя, бо вздовж пляжної коси Кіра йшла не сама, а тримаючись за руку з Михайлом. Як тоді, в їхній медовий місяць. Та яке там місяць, це був усього тиждень, але організм запам'ятав цю картинку як найбажанішу, тому періодично дарував спогади уві сні. Будильник заторохтів так противно, що не піднятися під цю дику трель міг тільки мазохіст. Але Кіра швидко натиснула на кнопку і повернулася під ковдру – хотіла продовжити солодкі миті. Свідомість відновила інформацію, серед якої найважливішою виявилася та, що в її пустому житті з'явилася нарешті дитина. Надя... Надюша... Янгол з ляльковими блакитними очима. І лягали спати вони з нею разом. Але Наді в ліжку не було. Відчуття тривоги заповзло в душу прудкою змійкою і отруїло ранковий спокій. Кіра підхопилася й помчала шукати по кімнатах дівчинку. Знайшла у дитячій. Надя сиділа на підлозі й малювала на альбомному листочку. Малювала схід сонця. Вид з вікна. Штори були відсунені, тому панорама ранкового шосе, над яким палав диск гарячого сонця, вражала своєю масштабністю. Як так природа добирає фарби, щоб подих перехоплювало? Як Надя змогла одними олівцями передати велич на невеличкому альбомному аркушику? Кіра раніше не помічала, наскільки потужний енергетично схід сонця. Рано прокидалася, але не до сонця було – весь час суєта, клопоти, дзвінки, вправи, сніданок нашвидкуруч. І коли це вона так роззяплювала штори? Ніколи! Навпаки – щільніше закривалася від ясного сонця, від людей, від світу. Навколо Наді було розкладено багато олівців, витягнених з упаковок і посортованих за кольором. Побачивши Кіру, дівчинка швидко підвелася і принесла свого малюнка. В оченятах – захват від творчості. Вона нарешті могла робити те, до чого прагнула її мистецька душа.

- Божечко, це ж коли ти прокинулася, якщо бачила схід сонця і встигла його зобразити? – питання адресувалося скоріше самій собі. – Так, ти тут домальовуй, а я швидко щось нам приготую їстівного, чого тобі можна. Лікарка казала супчик... Це довго. Кашка... Англійці їдять вівсянку. Десь у мене там були пластівці... - і Кіра попрямувала на кухню.

Швидко не вийшло. Перша спроба зварити вівсяні пластівці завершилася повним фіаско. Вода википіла раніше, ніж Кіра вирішила нагальне питання з бухгалтером Катею по телефону. Запах підгорілого примусив повернутися до плитки і почати весь процес спочатку. Сама б вона їла й підгорілу кашу, але Наді не можна було давати зіпсуте.