Ранок. Чому б і не посвариться з самого ранку?
— Ти не скажеш Елі?.. - Жан поклав руку на шию і спитав.
— Шо не скажеш? - на кухню зайшов сонний Еліот.
— О, ти прокинувся. Доброго ранку, - сказав Жан.
— Доброго, Елі.
— Угу. То що Сато не повинен мені сказати?
Сато подивився на Жана, потім на Еліота і відвів погляд, попиваючи чай.
— Та так, нічого особливого, - відповів Жан.
— То якщо нічого важливого, може ти й мені розкажеш?
— Елі, у твого брата реальні проблеми з наркотиками.
Шатен глибоко вдихнув і хотів щось сказати Сато, але Елі його перебив.
— Що? Жан, ти вчора все-таки вживав їх?.. Ти ж обіцяв.
— Елі, послухай, я..я.. Просто вчора... - але Жанові знову не дають слово.
— Чому ти весь час мені брешеш?! Я як останній ідіот тобі повірив вчора.
— Елі. Дай мені все пояснити.
— Я навіть слухати тебе не хочу! Звідки мені знати: збрешиш ти мені чи ні? Я не вірю тобі! Просто не хочу.
— Ні, Елі, ти мене вислухаєш! Дай мені пояснити.
— Не хочу слухати твою брехню!
— Я скажу правду.
— Ні, ти збрешеш.
— Ні. Чесно. Я правда тобі не збрешу. Дай я хоч спробую пояснити.
— ...
— яку давай послухаємо його, — Сато скинув бровами і підтиснув плечі, зробивши останній ковток чаю.
— Дякую..
Усі сіли до столу і почали слухати Жана.
— Тож. Там дивна ситуація вийшла. Хлопцям дали нові наркотики на пробу, так би мовити. Ну і так сталося, що вони змусили мене спробувати першими. Це не сильна наркота, не хвилюйся. Я лише одну таблетку, чесно. Я більше не пробував.
— ... Це правда? Тобто так би ти не порушував обіцянку, якби тебе не змусили? - запитав Сато.
— ..Так.
— Ти йому віриш? - Сато звернувся до Елі.
— Не знаю. Раптом ти все-таки брешеш?
— Не брешу. Навіщо мені тобі вже зараз брехати?
— Добре, я вірю. Але Сатова правда, у тебе проблеми з наркотиками.
— ..Я знаю.
— З цього дня ми лікуватимемо тебе від них, - сказав Сато.
— Що?.. Ні, народ, ви шо. Давайте у понеділок?
— Ні, Жан, сьогодні. Віддай нам усі наркотики, які ти маєш. - ніби наказав Елі.
— Елі..
— Жан?
— ... Добре.
Протягом двох тижнів хлопці боролися із Жаном та наркотиками. На щастя, тепер все гаразд. Жан може жити як нормальна людина без наркотиків. Друзі Жана цьому здивувалися, але знову залучати його до наркоти не стали. Зараз усі троє перебувають у Сато, у його кімнаті.
— Як щодо того, щоб поїхати на ковзани? - запропонував Еліот.
— Ідея непогана.
— Я не хочу. Ви можете їхати, а я залишусь.
— Ну... як знаєш... — трохи сумно промовив Елі.
Сато подивився на це сумне обличчя і одразу спробував вмовити Жана. Йому зовсім не хотілося бачити засмучене обличчя Еліота.
— Жан, не засмучуй брата, поїхали.
— Все нормально. Не варто примушувати його, якщо він не хоче.
— Але ж ти хочеш, щоб він поїхав.
— З чого ти взяв? Мені байдуже.
— Добре. Тоді давай удвох поїдемо.
— Угу, ви їдьте, а я додому поїду.
І все-таки Елі засмучений.
— Ну, Жан, поїхали.
— Навіщо я вам здався?
— Ну, поїхали, буде весело.
— ...Гаразд.
Хлопці поїхали на ковзанку, де весело провели час. І на цій гарній ноті цей фанфік закінчується) Дякую всім, хто читав.
