(фото того, як виглядає Daddy)
— Ну шо? - запитав Елі, коли його брат нарешті повернувся в клас.
— Нічого, - одна рука Жана була у кишені, а друга перебирала ручку на парті. Його погляд був таким пафосним і дерзким, що Елі ненароком задивився. — Чого зириш?
Брат скривив обличчя і насупився, ніби «не зирив я на тебе».
Почався урок, клас поступово заповнився. Зайшов вчитель і став викладати свій предмет.
Кінець навчального дня. Всі школярі розходяться хто куди. Жан з Елі йдуть додому. В порівнянні зі своїм братом, який спокійно йде, опустивши голову, Жан чеше собі потилицю й думає про що поговорити. Його завжди напружує тиша, саме тому він постійно намагається розбавити її розмовами.
— Слухай, не хочеш сьогодні піти зі мною до друга на вечірку? Буде багато народу.
— Ти тупий? Сьогодні понеділок.
— Понеділок - минула неділя, так шо пішли.
— Ні, Жан, йди сам.
— Блін, начебто близнюки, а погляди зовсім різні.
Елі стиснув губи і вскинув брови, відводячи погляд кудись в сторону.
— Короче, да чи нет?
Шатен витріщився на асфальт і почав думати.
— У тебе зараз обличчя, ніби ти алгоритми там вираховуєш.
— Добра, а о котрій ми вдома будемо?
— Десь о пів на 12.
Елі спохмурів і подумав. В решті-решт його відповідь стало «так».
Час 16:20, хлопці поки що сидять у своїй кімнаті, кожен на своєму ліжку. Жан сидить за ноутом і грає в Dota2, а Елі читає книгу «Колодязь самотності» (чому б і та'?).
— Фак! Пішов до чортової матері, вуйко! - возмутився Жан, а Елі тільки роздратовано дивиться на нього.
Шатен збирався щось сказати своєму кричущому брату, але тут у кімнату заходить мати.
— Жан, підбирай слова, - грубо робить зауваження вона.
— Він не чує.
Їх мама закатила очі й видихнула.
— Нам з татом треба зараз поїхати. Будемо дуже пізно. Послідній за своїм братом, гаразд?
— Так, звісно, мам.
— Люблю вас).
Елі посміхнувся і знову зауважився на книзі. Мати вийшла з кімнати, а Жан нарешті зняв навушники і повернувся до брата.
— Хоось заходив?
— Мама. Вона зараз з татом їдуть.
— А до котрої їх не буде?
— Не знаю, але сказала, що будуть дуже пізно.
— А, окей.
Час 18:32, Жан і Елі стоять біля порогу будинку, де вже вечірка. Вони заходять, в очі б'ють неонові кольора, по вухам б'є гучно ввімкнена музика. Через натов вони намагаються потрапити на кухню, де Жан зустрічає того самого друга. Вони намагаються перекричати музику, щоб почути один одного. Алекс, так звали друга, передає шатену щось в руки і шепче на вухо, а той у відповідь киває і він з Елі йдуть. Брати заходять у ванну кімнату, де, на щастя, зараз нікого. Жан відкриває пакетик і нахиляється, вдихаючи запах. По його виразу обличчя можна зрозуміти який це кайф.
— Будеш? - питає він Елі.
— Ні.
— Давай, спробуй. Це новеньке, такого ще ніколи не було.
— Я вже дав відповідь.
Жан насупився. Він робить крок вперед і грубо притуляє свого брата до стіни, а той від несподіванки прям здивувався. Шатен грубо хватає свого близнюка за волосся і підсовує йому під ніс той пакетик, змушуючи вдихнути. Він колінкою розсуває його ноги і посміхається.
— Жан, не роби дурниць, відпусти мене.
— Страшно?
І тут Жан почув тремтіння в голосі, коли Елі видихнув. З обличчя не сходила посмішка. Але шатен все-таки почув прохання свого брата та прибрав коліно між ніг, відійшовши від нього. Розум Елі став затуманюватмсь, йому захотілось ще вдихнути.
— Дай...Дай ще.
Жан знову посміхнувся, тільки більш сексуально. Він підходить до підлітку й дає йому бажане.
— Досить з тебе, - через 5 секунд сказав Жан, —пішли вниз.
— Ні, стій, дай мені..
— Пішли, - перебив шатен.
Брати спустились вниз на кухню, де стало ще більше народу.
