Мій особистий ворог

Глава 9

Піднявши обличчя, я побачила одного з друзів Техьона, ім'я якого я так і не дізналась.

Хлопець із приємними і дещо ніжними рисами обличчя зупинився, і не закриваючи двері витріщився на мене у відповідь.

Поклавши недоїджений бутерброд назад у тарілку я взяла себе в руки і мовила, перше, що спало мені на думку, і що вважала найдоречнішим:

- Привіт. – Усміхнулась я хлопцю, який так же на мене дивився, стоячи на місці, на обличчі його читалось нерозуміння.

Через кілька секунд хлопець все ж закрив за собою двері, і підходячи до холодильника, відповів:

      - Привіт, а ти хто? – Голос його був спокійним, але я відчувала в ньому зацікавленість.

Взявши з холодильника якусь страву, він поставив її на стіл навпроти мене.

- Я – Софія, а ти? – Відповіла я, вже щиро усміхнувшись, адже наша розмова більше походила на розмову дітей шестирічного віку, аніж майже дорослих людей.

- Називай мене Джин. – відповів хлопець, взявши у столику виделку він нарешті сів навпроти мене.

- Приємно познайомитись, Джин. – Взяла я знову у руки свій бутерброд.

Хлопець, мені подобався, але його поведінка мене зараз дивувала.

Нічого більше не запитуючи він почав їсти. Поклавши бутерброд у рот я теж почала жувати.

Після кількох хвилин тиші, під час яких я мирно їла і краєм ока споглядала на хлопця і на кота біля моїх ніг одночасно, я помітила, що Джин відсунув уже порожню тарілку у бік і зараз уважно дивився на мене.

Не придумавши нічого розумнішого, я також відсунула свою тарілку і глянула на Джина у відповідь.

- Як ти тут опинилась? – Хлопець вимовляв це так же уважно мене розглядаючи.

- Ну... Я, як би тут живу. – Відповіла впевнено я, спершись ліктями на стіл.

- Добре підемо іншим шляхом, - мовив мій співрозмовник, так же спершись на стіл, - як давно ти тут живеш?

- Ну приблизно тиждень, а що таке? – Мої здогадки підтвердились, Техьон дійсно нікому не розповідав про мене.

- Та нічого... - І так же розглядаючи мене він посміхнувся, не знайшовши нічого кращого я теж посміхнулась у відповідь.