Мій особистий ворог

Глава 6

З-за дверей пробивася ледь чутний голос вчителя.

Вже десь біля двох хвилин я стою в коридорі і ніяк не наважуюсь постукати у двері й зайти в середину.

Я запізнилась.

Через незнання маршрутів автобусів, я пробігла цілий шлях самостійно. Задихаючись, і відчуваючи поколювання у боці я нарешті побачила фасад гімназії, але це вже сталося, лиш, після майже пів-години від початку першого уроку.

Вдихнувши на повні груди востаннє, я все ж постукала у ті кляті двері та зайшла в клас.

- Доброго ранку, вибачте будь ласка за запізнення. – Промовила виразно, споглядаючи на сивого чоловіка, який представився вчора, як мій класний керівник.

- Доброго ранку, я бачу вас не особливо цікавить навчання. – Відповів вчитель, повертаючись у мою сторону.

- Вибачте, будь ласка. – Ще раз повторила я, нервово зжимаючи у руці телефон.

- Досить не відповідально з вашої сторни, враховуючи те, що ви тут навчаєтесь лише другий день. – На це вже нічого не відповіла, лиш мовчки споглядала на чоловіка.

- Чекаю вас сьогодні у вчительській після уроків, напишете мені письмове пояснення. – Вимовив він це сідаючи за стілець, і уже розслабленіше добавив. – А зараз прошу вас підійти.

Я слухняно, ледь чутно ступаючи підійшла до вчительського столу, глянула тепер у сторону учнів, які теж мене розглядали.

Клас був заповненим.

Спочатку я знайшла очима Аду, яка сиділа там же і ледь помітно її посміхнулась кінчиками губ. Потім помітила, що моє вчорашнє місце справді було зайняте чорнявим азіатом з виразними рисами обличчя – Чон Чонґук, - так його звали, якщо вірити Аді. І лиш на мить пройшовшись поглядом по задніх партах, я помітила його, Техьон на мене навіть не дивився, вся його увага була прикута до його сусіда, який в цей час щось йому говорив.

- Як я вам вже сьогодні казав, у нашому класі буде навчатись нова учениця – Софія Розумкова. – Голос класного керівника заставив мене відволіктись від попереднього заняття і я знову глянула на нього. – Розкажи нам щось про себе, Софіє. – Додав він, і очікуючи глянув на мене.

Від такої уваги я дещо знітилась, ніколи не любила публічно виступати, але згорнувши ліву руку у кулак, так я робила часто, щоб зібратись і почала: