От гад, і як він тільки умудрився пролізти.
Від напруження мої долоні стали ліпкими, а по спині пробігся холодок. Я стояла нерухомо, вслухаючись у подальшу розмову, і гіпнотезуючи своїм поглядом двері, які притримувала лівою рукою.
- Ти ж казав, що у тебе не має тварин... - Так же продовжив Хобі, зжавши праву долоню у кулак, я знову глянула в щілину, хлопець підійшов, передаючи ножиці Чіміну, якщо мене побачать, мені - хана.
- Так і є... - Дещо задумливо відповів Техьон.
- Хей, Хобі, я тобі казав - досить пити – звернувся до Хобі ще один хлопець, ім'я якого я не знала, - Алкаш хрінов. – Добавив він, і цього разу всі істерично почали ржати.
- Ти що справді там кота побачив? – Так же сміючись, звернувся до нього Чонґук. По тону його було зрозуміло, що хлопець просто насміхається.
- Ви що мені не вірите? – Хобі не сміявся, лиш якось заторможено дивися на інших. – Там був кіт, чорний кіт. - Вираз обличчя нещодавного жартівника був збентеженим, і він, лиш, переводив погляд на своїх друзів по черзі.
- Що чесно? – Голос того ж хлопця, ім'я, якого я не знала продовжив, - Давай так, алкашня, якщо я зараз прийду на кухню, і не побачу цього всраного кота, ти кинеш нафіг бухати. – І він вийшов.
Хлопці не вірили Хобі, і це вже мене радувало.
Крім Техьона, на якого я зараз дивилась. Мій зведений брат задумливо роздивлявся підлогу, стоячи нерухомо. Він не бачив Черниша, я в цьому впевнена, тому, що я рідко виносила його з кімнати, і, лише, тоді, коли нікого не було. Проте, він здогадувався про щось, і це було видно.
- Хобі, ти кидаєш пити, білочник хрінов. – Почула я віддалений голос.
- Та блін, ви чого, я його бачив. – Почав хлопець, і від його слів всі знову почали сміятись, зокрема і Чімін, який перев'язував руку Юнгі. – Та годі, гаразд, я зрозумів, барани...
Решта вечора тимчасові гості не згадували про нещодавний випадок, чи ще щось цікаве, лиш обговорювали план помсти якимсь «гадам», за їх словами, а ще без кінця гнули жарти з матами, які смішними мені не здавались.
Через кілька хвилин, я не чутно прикрила двері, і лягши на диван, чекала коли вони підуть і молилась, щоб Черниш не попався їм на очі ще раз.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Мій особистий ворог
FanficПісля смерті бабусі, сімнадцятирічна Софія переїжджає до своєї матері про життя якої нічого не знає. Новий великий будинок, елітна школа і брат, причину ненависті якого їй доведеться розгадати...