Кров з молоком

Ціна крові

- Роздягайся, - луною покотився голос Морани.

Адам без жодної емоції на обличчі стягнув із себе сорочку та штани, залишившись в одному спідньому.

- Я сказала роздягайся, - суворо протягнула жінка, свердлячи поглядом хлопця.

Адам поглянув на неї з-під лоба, всім виглядом демонструючи небажання коритися. Він мигцем зиркнув в сторону крісла, яке було вкрай вилите зі срібла, і нервово забігав очима. Стіни з жовто-зеленої плитки й розвішані на них срібні знаряддя тортур безжально давили на свідомість. Бліде обличчя і сам образ тітки здавалися примарними у тьмяному жовтуватому світлі.

- Не мені тобі говорити про ціну своїх вчинків, - відрізала Морана. – Думала, ти вже мав засвоїти урок після стількох років у карцері. Знімай спіднє і сідай на крісло.

- Ти знала, що я не стримаюся, - прошипів Адам. – Знала і все одно мене відправила.

Втративши терпець, Морана наблизилася до племінника і стягнула з нього білизну. Кігті міцно вчепилися в шию юнака, від чого той ледь чутно заскимів і від агресивного поштовху упав під злощасне крісло. Жінка, потягнувши Адама за шкірку, змусила його підвестися і хотіла було посадити, але хлопець міцно сперся руками на підлокітники.

- Годі пручатися, - гаркнула Морана, жорстоко давлячи на потилицю. – В іншому випадку, до всього додам ще срібні ін'єкції.

Адам, не довго думаючи, розвернувся і всівся на крісло. Від нестерпно пекучого болю хлопець скочив на ноги, але Морана грубо штовхнула його на місце і, стиснувши кайданами руки, ноги і груди, зафіксувала в сидячому стані.

Адам, не в змозі терпіти прямого контакту зі сріблом, почав знавісніло смикатися.

- А ти чого хотів? – спокійно заговорила жінка, зігнувшись над Адамом і пильно глянувши у вилуплені очі. – Думав все найгірше вже позаду? Тільки-но випустили на волю, треба вже ікла розпускати?

- З-з-звільн-н-ни м-мен-не, - затинаючись, прогарчав хлопець.

- Заткни свою ротяку, - з паузами між словами мовила Морана і підійшла до племінника ззаду. Вона схопила його за розпатлане волосся і стиснула, щосили потягнувши голову назад. – Думаєш мені приємно щоразу дивитися на ці потворні патли, чий колір нагадує про ув'язнення мого любого племінника? – на слові «любого» вона зробила акцент. – Напевне, там з тобою дуже м'яко поводились. Панькалися, пестили, гладили по голівці...