Моє життя, що не дуже вдалося

Невдала спроба дружити

   Все це відбулось на дистанційному. Спочатку мене покликали в школу, бо треба було написати олімпіаду. Там я зустріла того хлопця(це не любов моя, а всього лише його однокласник). Він ще тоді кудись ішов і скинув мого пенала. І відразу ж усе підняв. Начебто нічого особливого, але мені тоді здалося, що він добрий і з ним можна було б дружити. Я написала йому. Точніше привітала його зі святом(з яким, не скажу), але навмисне на місяць раніше, щоб він написав мені хоча б щось. Але нічого не вийшло. Він не просто нічого не написав. У школі він навіть не подивився на мене! Після цього я зрозуміла - я можу навіть не старатись з кимось дружити - все одно нічого не вийде.
   Раніше я пробувала дружити з однокласницями Наді. Вони представилися мені так, ніби я не знаю їхніх імен. Але після цього я втратила з ними зв'язок. Ми більше не зустрічалися, я в подальшому бачила їх лише вдвох. А згодом одна з тих двох стала дівчиною того, кого я люблю вже 4 роки.
   У мене склалося враження, ніби я відлякую всіх навколо від себе. Може, це через те, що мене нема в соцмережах? А може, тому що я занадто розумна для всіх навколо(хоча я так не думаю)? Може, я негарна для всіх? А може, все разом? Що б це не було, дружити в мене ні з ким не виходить. Ну, крім Лєри і Наді, звісно. Я була б дуже рада, якби у мене з'явився ще один друг. Можливо, погані думки перестали б лізти в голову...