Легенда

Розділ 1

                                                                   Острів мрій
  Телла більше не плавала в невагомості. Вона лежала на вогкому ґрунті, відчуваючи себе зовсім іншою за ту яскраву, блискучу дівчину, якою вона була напередодні. Особистий острів Легенди випромінював бурштинове світло, яке відчувалось просякнутим чарами та дивом, а також натяком на обман. Приємне поєднання. І Телла насолоджувалась ним.
Впродовж свята в честь закінчення Каравалу, вона танцювала, доки її взуття не змішалося з травою, та пила вино, поки не оп'яніла.
Проте зараз вона валялася на холодній лісовій землі.
Не наважуючись відкрити очі, дівчина зібрала і дістала всі гілочки та листячка зі свого волосся, бажаючи, щоб решта залишків з минулої ночі так само легко усувались. Усе тхнуло лікером, хвоєю і помилками. Її шкіра свербіла і єдине, що було гірше за запаморочення – біль у спині та шиї. І чому вона взагалі подумала, наче ночувати надворі– хороша ідея?
– Агрх, – хтось видав не надто приємний звук людини, яка майже проснулась.
Телла відкрила очі, озираючись по сторонам і тоді негайно їх закрила. Нечестиві святі.
Вона була не сама.
Посеред дерев та зеленої лісової землі, дівчина встигла відкрити відкрити свої очі на достатню кількість часу, щоб помітити темне волосся, бронзову шкіру і руку хлопця, вкриту в тату чорної троянди. Данте.
В голові спливли безліч спогадів. Те, як руки хлопця ковзали по її стегнам, його поцілунки на шиї, підборідді, тоді те, як їхні вуста накінець доторкнулися одне одного.
Чим, чорт забирай, вона думала?
Телла точно знала, про що думала під час вечірки напередодні ввечері. Світ смакував, як магія і зоряне сяйво, як виконані бажання і мрії, що збулися, та не зважаючи на все це, смерть досі відчувалась на язику. Не важливо, скільки шампанського вона випила, чи яким теплим ставало повітря після танців, дівчина досі тремтіла від моторошної згадки про загибель.
Вона зістрибнула з балкону Легенди не через відчай; це скоріше стрибок віри. Проте лиш на ніч вона хотіла забути все це, або чому це мало значення. Їй хотілося відсвяткувати свій успіх, забути про усе інше. І Данте виглядав, як хороший варіант. Він привабливий, міг вести себе чарівно і минуло занадто багато часу з тих пір, коли її належним чином цілували. Та й, святі, Данте знав, як потрібно цілуватися.
Зі стогоном він випрямився, лежачи біля неї. Його немаленька рука лягла на нижню частину спини дівчини, тепла і тверда, і набагато спокусливіша, аніж мала б бути.
Телла сказала собі, що їй потрібно піти, перш ніж він прокинеться. Проте навіть уві сні хлопець мав хороший вигляд. Він ліниво провів пальцями по її хребту до шиї, впиваючись у волосся настільки, що аж спина вигнулась.
Його пальці затихли.
Дихання різко умовкло, тому дівчина подумала, що він уже прокинувся.
Ледь не лаючись, вона поспіхом встала зі землі, подалі від його пальців. Їй начхати на те, чи бачив він її втечу; адже це менш незручно, ніж обмінюватися будь-якими вимушеними люб'язностями, перш ніж хтось з низ набереться сміливості, щоб виправдатись і забратися звідти. Телла поцілувала достатньо юнаків, щоб зрозуміти: все сказане хлопцем до, або зразу після цілунку – брехня. Та й їй справді потрібно йти.
Спогади розмились, але вона якось пам'ятала про лист, який отримала перед тим, як зайнятися цікавішими речами з Данте. Незнайомець, чиє лице сховалось під завісу ночі, залишив послання у її кармані і зник ще до того, як вона могла за ним прослідкувати. Дівчині кортіло перечитати те повідомлення прямо зараз, проте, враховуючи, що вона винна Другу, який його і надіслав, Телла не сказала б, що це дуже мудро. Їй потрібно повернутися назад у свою кімнату.
Вогка земля і хвоя застерігали поміж її пальців, коли вона почала крадькома йти. Напевне, дівчина загубила свої босоніжки, але зараз не на часі займатися їхнім пошуком. Ліс освітлювало слабке медове світло , що перемежовувалось з сильним хропінням та бурмотінням, через що можна припустити, що вони з Данте не єдині, хто знепритомнів під зірками.
Їй, якщо чесно, всеодно, чи хтось з них зараз бачить, як вона втікає від того симпатичного хлопчини, та не хотілось би, щоб хтось розказав про це її сестрі.
Данте доволі нагло поводився зі Скарлет під час Каравалу. Він працював на Легенду, тому це являлось лиш частиною гри, проте не зважаючи на те, що Каравал закінчився, все ще подекуди правда важко відрізнялась від вигадки. І дівчина не хотіла зробити сестрі боляче через бажання повеселитися з хлопцем, який поводився так жорстоко зі Скар під час гри.
На щастя, світ все ще спав, коли Телла дісталася до до кінця лісу і тоді до дому Легенди.
Навіть зараз, коли Каравал офіційно закінчився та всі свічки і ліхтарі погасли, маєток так само дихав променями приманливого світла.
До вчора, цей будинок містив у собі увесь світ Каравалу. Ці великі дерев'яні двері вели гостів до елегантних балконів, драпірованих червоними шторами, які оточені містом з каналів, вулицями, які жили самі соборі магазинами, повними різних магічних штуковин. Проте на короткий час, коли гра закінчилась, дім наче зменшився у розмірах і недовговічний дивокрай, схований у цих стінах, зник, полишаючи після себе лиш частини, що могли б стати нормальним будинком.
Телла піднялася по найближчих сходах. Її кімната розташовувалась на другому поверсі. Ту легко найти по дверях кольору голубого робінового яйця. Майже неможливо було не помітити Скарлет та Джуліана, що стояли поряд, тримаючись одне за одного так, наче забули, як говорити «бувай».
Дівчина раділа, що її сестра накінець-то віднайшла щастя. І дівчина надіялась, що це довго триватиме. Взагалі Скар заслуговувала на будь-яку радість в Імперії. Про Джуліана не ходили чутки, як про розбивача сердець, бо він ніколи не підтримував стосунків після завершення Каравалу, ба навіть по сценарію він не мав навіть стояти поблизу Скарлет, опісля завезення тої на Острів Мрій. Проте той постійно брехав, тому Телла постійно сумнівалась в його словах. Та зараз ця пара, що стоїть тут, чиї руки сплетені навколо одне одного, вони виглядали, як дві половинки одного серця, що накінець воз'єднались.
Їхні очі залишались закритими, коли дівчина проходила повз них, прямуючи до своєї кімнати.
– То ти погоджуєшся? – пробурмотів Джуліан.
– Мені потрібно поговорити з сестрою, – сказала Скарлет.
Телла зупинилась перед дверима. Вона могла присягнутися, що лист з її кишені поважчав, ніби йому не терпілося, щоб його прочитали знову. Але якщо хлопець питав у сестри те, на що вона сподівалась, тоді потрібно долучитись до розмови.
– Про що це ти хочеш зі мною поговорити?
Скарлет відсахнулась від Джуліана, але його руки залишались на її талії, переплітаючись червоніючі стрічки плаття.
– Я пропонував твоїй сестрі, щоб ви двоє поїхали з нами до Валенди, на сімдесят п'ятий день народження Елентейн. Там відбудеться Каравал і я маю два білети на нього, – підморгнув хлопець.
Телла усміхнулась своїй сестрі. Бо це саме те, на що вона й надіялась. Хоча якась її частина досі не могла повірити, що плітки виявилися правдою. Каравал постійно відбувався лиш один раз на  рік і вона ніколи не чула, щоб дві гри мали таку малу різницю в часі. Та, напевно, навіть Легенда зробив би  виняток для імператриці.
Дівчина продовжувала з надією дивитись на сестру
– Я здивована, що це взагалі питання!
– Я думала, тобі не подобається День Елентейн, бо він затьмарює твій день народження.
Телла похитала головою, зважуючи свою відповідь.
Її справжні причини поїхати на святи мали трішки інший характер, хоча сестра мала рацію.
Поки Елентейн являється імператрицею Меридіанської Імперії, день народження дівчини лиш свято, яке започатковувало Днем Елентейн, що розпочиналось тижнем вечірок і танців, порушених правил і законів. Вдома в дівчат, на Трісді, свято відмічали тільки один день, на тридцять шосту добу Сезону Зростання, але воно все ще затьмарювало день народження Телли, яке мало нещастя настати наступного дня.
– Думаю, нам варто відвідати Валенду, – сказала дівчина. – Коли виїжджаємо?
– Через три дні, – відповів Джуліан.
– Я вважаю, нам спочатку потрібно це обговорити, – зморщила лице Скарлет.
– Мені здавалось, що ти весь час хотіла побувати в столиці, щоб побачити всі ці древні руїни і карети, які розтинають небо, тим більше що цього разу так влаштовують вечірку сторіччя! Про що нам ще говорити?
– Про графа.
Джуліан зблід.
Обличчя Телли, можливо, також поблідло.
– Граф проживає в Валенді і ми не можемо дозволити йому тебе побачити, – сказала Скар.
Скарлет завжди занадто турбувалась, та дівчина не могла звинувачувати її у цьому.
Граф Ніколас д'Арсі являвся формальним нареченим сестри, за якого батько й намагався видати свою старшу доньку. Перед Каравалом, вона лиш листувалась з ним, проте вірила, що закохана в нього. Також вона гадала, ніби граф врятує їх з сестрою від батька-тирана, поки не зустріла його під час минулої гри і зрозуміла, за яку жахливу людину вона ледь не вийшла заміж.
Взагалі вона мала рацію на рахунок переживань через графа д'Арсі. Бо якщо її формальний наречений дізнається, що Телла жива, то може надіслати вісточку до Марселло Драґна, який щиро вірив у смерть своєї молодшої і тоді це зруйнує абсолютно все.
Але все так само розвалиться, якщо дівчина не поїде з Магістром і його акторами до Валенди. В неї може більше не з'явитись шансу перечитати листа від Друга. Та вона знала, чого хотіла і якщо вона відокремиться від Легенди з артистами, то точно цього не получить.
Впродовж Каравалу, Телла не була повністю впевнена, хто саме працює на Магістра. Але усі виконавці попливуть до столиці на кораблі і їхній начальник теж міг опинитись там, даючи дівчині можливість віддати Другові те, що той просив.
– Граф зациклений лиш на собі, тому, можливо, він узагалі мене не замітить, коли я підійду й добряче вріжу йому, – сказала Телла. – Ми ж бачились не довго, та й я виглядала не найкраще...
– Телла...
– Знаю, знаю, ти хочеш, щоб я посерйознішала, – відрізала дівчина. – Я не знущаюсь над тобою і розумію всю небезпеку, проте я вважаю, нам не варто боятись. Ми можемо загинути і в аварії на кораблі, але якщо дозволимо страху зупинити нас, то ніколи не полишимо цей острів.
Скарлет скривилась і обернулась до Джуліана:
– Не хотів би ти залишити нас із сестрою наодинці?
У відповідь хлопець щось на вухо сестрі, занадто тихо, щоб дівчина почула. Те, що той сказав, заставило Скар почервоніти. Тоді хлопець і її рот перетворився на лінію,  коли вони з сестрою закрились у Теллиній кімнаті.
Всередині звідусіль відчувалась незмінність. Панчохи визирали з шухляди комода, увінчаного капелюшками, а різноманітні накидки, сукні й під'юбники створювали стежину до її ліжка, вкритого купою хутра, яку вона виграла в карти.
Дівчина знала: сестра вважала її лінивою. Але є теорія: охайні кімнати легко було ошукати непомічено, бо речі неважко перекласти на те місце, де вони лежали. З безладом ж виникали проблеми. Лиш одним пильним поглядом, Телла могла побачити, що ні в кого не вистачило сміливості торкнутися до тої біди, що нормальні люди звуть безладом. Жодної речі не перекладали зі свого місця, навіть не зважаючи на те, що появилось додаткове ліжко, яке, як уявляла дівчина, з'явилось чарівним чином, чи, швидше за все, принесене сюди для її сестри.
Вона не знала, скільки часу їм ще прийдеться залишатись на острові. Її заспокоювало, що їх ще звідси не вигнали, хоча навіть якщо сестер і виженуть, то це може стати причиною, щоб Скар погодилась на подорож до Валенди. Але Телла не хотіла, щоб сестру втягували у щось, вона надіялась, Скарлет накінець зробить вибір на користь себе самої. Тоді дівчина могла б зрозуміти небажання сестри. Та Телла померла під час минулої гри. Проте це являлось її рішенням, це сталося з поважної причини і вона не збиралась помирати знову. Це було так само жахливо, як для Скарлет, так і для Донателли. Та й зараз появилось багато речей, які дівчині хотілося і потрібно зробити.
– Скар, я знаю, ти думаєш, що я не серйозна, але я думаю, нам потрібно скоріше веселитись, аніж тривожитись. Я не говорю, що нам необхідно брати участь в Каравалі, але можна хоча б поїхати з Джуліаном та іншими до Валенди. Нащо нам та свобода, якщо ми не користуємось нею? Батько переможе, якщо ми поводитемось так, наче в його залізному кулаку.
– Ти права.
– Ти тільки-но сказала, що я права?!
– З мене хватить увесь час боятися, – кивнула Скарлет. Вона все ще звучала нервово, та підборіддя рухалось з чимось похожим на рішучість. – Краще не грати, але я хочу поїхати з Джуліаном до столиці. Я не бажаю ув'язнювати себе, як наш батько на Трісді.
Телла відчула сплеск гордості. Повернувшись додому, Скарлет трималася б за свій страх, ніби це її не захистить, проте дівчина бачила, як сестра намагається відпустити його. Вона справді змінилася впродовж Каравалу.
– Ти мала рацію минулої ночі, коли порадила мені дати Джуліана другий шанс. Я рада, що пішла на вечірку, бо знаю: якби я не зробила б цього вчора, то сильно жаліла б сьогодні. Але... – додала дівчина. – Якщо ми поїдемо до Валенди, то ти зобов'язана пообіцяти, що будеш обережною. Я не можу втратити тебе знову.
– Не переймайся. Я присягаюся, – Телла урочисто взяла руку сестри й стиснула. – Мені занадто подобається свобода, щоб її відпустити. І коли ми приїдемо в столицю, я обіцяю носити неможливо світле плаття, щоб ти не могла мене загубити.
Рот Скарлет піднявся в усмішку. Телла побачила, як сестра намагається побороти її, та скоро здалась і посмішка перетворилась на мелодійний сміх. Щастя робила старшу сестру ще прекраснішою. Дівчина хихикала разом із нею, поки їхні посмішки не збіглися. Таке відчуття, що хвилювання придумали для інших людей. До цього моменту, Телла ніяк не могла забути послання в її кишені, що нагадува про борг, який потрібно сплатити та матір, яку потрібно врятувати.