Легенда

Розділ 3

Телла запевнила себе, що живіт скрутився тільки через відсутність сніданку. Може Данте й спав на землі, однак на його відполірованих туфлях не виднілося ні травинки. Одягнений в чорнильно-чорні відтінки, навіть без вільно застебнутої краватки, він виглядав, як пітьма, грішний янгол, скинутий з небес.
  В пам'яті дівчини різко сплив спогад, як учора на вечірці він підійшов до неї, і як тоді її нутрощі скрутилися. Спершу він знехтував її вітанням. Потім вона помітила його погляди на собі, вони відчувались, як проблиски: то тут, то там. Та затим він з'явився, наче нізвідки, й поцілував її, поки коліна не піддались.
– Будь ласка, не зупиняй свій внутрішній монолог про мене, – сказав він, повертаючи її до реальності. – Я впевнений, що чув і гірші образи в мою сторону.
– Ти щойно засудив мене за використовування лайки?
– Здається, я тільки що просив про більшу кількість брудних словечок, – голос його знизився так, що Телла могла поклястися – це згорнуло стрічки, що тяглися уздовж її сукенки.
Та це ж Данте. Він так говорив зі всіма дівчатами, даруючи усмішку і говорячи лихі слова, поки не змушував їх розстібати блузи, чи піднімати спідниці. Тоді він вдавав, що його не існує. Вона чула різні історії впродовж Каравалу. Тож дівчині варто було б упевненістю припустити, що після минулої ночі цей хлопець ніколи не заговорить до неї знову, та й саме цього вона хотіла.
Їй подобалося цілуватися і, можливо, одного разу вона могла спокуситися ідеєю ще одного цілунку з ним. Проблема в тому, що він принести з собою дивні відчуття, такі, як кохання. Телла не хотіла мати нічого спільного з коханням. Вона давно зарубала на носі, що це не її доля. Дівчина надала собі свободу цілувати будь-якого хлопця, який їй сподобався, але не більше одного разу.
– Чого ти хочеш? – запитала вона.
Очі Данте звузилися, ніби він здивувався її різкому тону, але голос його залишався приємним.
– Ти згубила це минулої ночі, – він простягнув долоню, показавши їй товсту латунну монету з тисненим зображенням, що нагадувало половину обличчя.
Це та сама монета! Телла чуть зі шкіри не вискочила, щоб схопити її, але вона враз засумнівалась, що це розумно.
– Дякую, що підібрав, – холодно відповіла дівчина. – Вона не цінна, але мені подобається думати, що вона приносить щастя.
І дівчина накінець потягнулась за нею.
Хлопець забрав руку назад і підкинув монетку в повітря.
– Цікавий вибір для так званого амулету, – раптово його голос посерйознішав, густі брови зійшлись над темними, як вугілля, очима, коли він знову й знову підкинув монетку. – За своє життя я бачив деякі дивні речі, та ніколи не знав, щоб хтось назвам його щасливим.
– Гадаю, мені подобається оригінальність.
– Або ти просто не знаєш, що це, – він зазвучав більш розважливим, ніж до того.
– І що це, на твою думку?
– Кажуть, їх створили Долі. Люди називають їх «безталанні монети», – Данте підкинув її ще раз.
– Не дивно, що вона ніколи не спрацьовувала, – дівчина видала смішок, проте її щось турбувало – дурість, можливо, через невпізнання речі.
Телла одержима Долями з моменту, відколи знайшла Колоду Долі мами. Їх було тридцять дві, з яких шістнадцять не могло вмерти, вісім місць та вісім об'єктів. Кожна Доля знана своєю особливою силою, але це не єдина причина, чому вони правили цим світом сторіччя назад. Говорилось, що їх не вб'є ніхто зі смертних і також вони швидші і сильніші за людей.
Століття назад, перед тим, як вони зникли, Долі, зображені на Колоді, правили майже усім світом, як боги. Жорстокі боги. Дівчина прочитала усе про них, тому чула про безталанні монети, проте їй смішно визнавати їх зараз. 
– Люди прозвали їх безталанними, бо спокон віків знайти їх – погана прикмета, – сказав Данте. – Вони, якщо вірити слухам, мають магічну здатність: відстежувати місцезнаходження людини. Долі підсовувати їх в кармани смертних слуг, коханців, або всіх інших, кого бажали відстежити, тримати поблизу, чи контролювати. Я ніколи не тримав якусь із них в руках до сьогодні, та чув, якщо прокрутити таку монету, то можна побачити Долю, якій вона належить.
Данте сів на край сусідньої лави.
Неприємний неспокій затанцював у хребті. Хоча хлопець, здається, знав цю двозначну історію, вона не могла сказати, чи вірить він у силу Доль. Проте вона вірила.
Дівоча Смерть передбачала втрату коханого, або члена сім'ї. І після перевертання саме цієї карти її мати щезла. Дівчина знала: по-дитячому вірити, що перевертання карти спричинило це зникнення. Але не всі дитячі переконання неправильні. Матінка попередила її, Долі завжди знайдуть спосіб змінити майбутнє. І Телла бачила Аракла, раз за разом передрікаючи майбутнє.
Дівчина почула своє дихання, коли Данте швидко перевернув монету.
Шум...
Монета оберталась поки гравюри з обох боків не почали набувати цілісної форми, зливаючись, немов за допомоги чарів, утворюючи знайому картину. Лихий молодик, з кривавою посмішкою, таким собі жахливим усміхом, що змусив уявити, як зуби кусають серце, а губи притискаються до проколотих вен.
Незважаючи на те, що зображення мале, Телла змогла його чітко роздивитись. Жорстокий, на вигляд, юнак,  тримав одну руку поблизу загостреного підборіддя, стискаючи рукоять кинджала, поки червоні сльози стікали з очей, збігаючись з цівочкою крові поблизу рота.
Принц Сердець.
Символ невзаємного кохання і безповоротніх помилок, що ніколи не переставав лякати і хворобливо зачаровувати дівчину.
Скарлет провела половину свого дитинства, захоплюючись Легендою і Каравалом. Та її сестру заворожував Принц Сердець, навіть якщо той і передрікає їй майбутнє без кохання з моменту, коли вона витягла його з Колоди Долі.
В міфах говорилося, що його поцілунок – гірший за смерть. Тому Теллу постійно цікавило, як він відчувається. Та коли вона виросла і поцілувалась з достатньою кількістю хлопців, то зрозуміла, що жоден з цілунків не може бути гіршим за смерть, отож дівчина почала думати, що ці історії – вигадка, аби показати всю загрозу закоханості.
Також ходили слухи, наче Принц Сердець не умів кохати, бо його серце зупинилось дуже давно. Лиш одна людина могла заставити його битися знову – його справжнє кохання.
Поцілунок хлопця мав закінчитись фатально для усіх, окрім його єдиної слабкості, через те, коли він шукав її, то полишив після себе слід з трупів.
Свіжий вітерець подув по спині і дівчина сплеснула долонею по монеті.
– Я заберу це, якщо ти, звісно, не фанатка Принца?
– Віддай. Монета ось-ось впаде, а мені потім доведеться за нею гнатись.
Кінчик рота Данте піднявся. Він просто не уміє виглядати менш упевнено.
Також Телла не могла не помітити, що він говорив про Доль так, наче вони досі гуляли вулицями Імперії і не зникли більше століття тому.
– Не знаю, чому ти так турбуєшся за неї, – сказав хлопець. – Проте будь обережною: ніщо, до чого доторкалися Долі,  до добра не доводить.
Його очі перемістились на небосхил, ніби за ними спостерігали зверху.
Тоді, коли дівчина вже готувалась відповісти, він впевнено забрався геть, полишаючи її з монетою, обпікаючою долоню, і з небезпечним передчуттям, що, можливо, він більше, ніж просто вродливе хлопчисько, яким вона його бачила.