Пов'язані честю

Глава 30

Я вже спала, коли Лука повернувся додому тієї ночі. У той час, як він проводив свій день зовні, займаючись бог знає чим, продовжувався мій вирок у цьому безглуздому пентхаусі. Моєю єдиною компанією були Маріанна і Ромеро, але жінка пішла після приготування вечері, а Ромеро не відрізнявся балакучістю. Я спостерігала за тим, як Лука виходить із ванної після душу, не звертаючи на мене уваги. Думає, це мене хвилює? Коли він ліг і погасив світло, я запитала у темряву.

— Чи можу я завтра прогулятися містом?

— Якщо береш Ромеро з собою, — була коротка відповідь.

Я проковтнула біль та розчарування. Коли він відвів мене в свій улюблений ресторан, мені здавалося, він намагається зробити цей шлюб справжнім, але це виявилося лише хитрощами, щоб затягнути мене в ліжко. І тепер він карав мовчанням.

Але він не був мені потрібний, і ніколи не буде. Його ритмічне дихання занурило мене в сон.

Я прокинулася посеред ночі від кошмару. Рука Луки обгорнута довкола мене, а наші тіла переплетені. Я могла відштовхнути його, але відчувати його близькість було дуже приємно. Частина мене все ще хотіла цього шлюбу.

                                                         *****************************************

Туга за Джианою і Лілі відчувалася майже фізично.

Ромеро намагався бути невидимим, але завжди був поблизу.

— Хочеш пройтися магазинами?

Я мало не засміялася. Він думає, що шопінг все виправить? Можливо, комусь це допомагало, але точно не мені.

- Ні, але було б непогано поїсти. Джианна відправила листа зі списком ресторанів, які хоче відвідати по приїзду. Хочеться сходити до одного з них сьогодні.

На мить він засумнівався, і я вибухнула.

— Кілька днів тому я запитала у Луки дозволу, тож тобі не треба турбуватися. Мені дозволено покидати цю в'язницю.

Він насупився.

- Знаю. Він сказав мені.

Це просто смішно. Залишивши його стояти посеред вітальні, я швидко піднялася сходами в спальню. Переодяглася в гарну літню сукню та сандалі, захопила сумку та сонцезахисні окуляри, і лише потім спустилася. Ромеро не зрушив з місця. Чому він не міг прикинутися, ніби не мій охоронець?