Паперова Принцеса

Тридцятий розділ

 Я підбігаю до перил в той самий час, коли Істон вивалився зі своєї спальні. Його темне волосся стирчить на всі боки, а очі налиті кров'ю, коли він підходить і стає біля мене.

— Якого біса? — бурмоче він.

Ми обидва дивимося на фойє, де один навпроти одного стоять Брук і Каллум. Це майже комічно, тому що вона більш ніж на голову нижча за нього, що представляє найменшу загрозливу картину на планеті.

— Це моє право бути тут! — кричить Брук, затискаючи одним гострим нігтем центр грудей Каллума.

— Ні, це не так. Ти не Роял і не О'Халлоран. Це не твій дім.

— Тоді скажи мені, де моє місце? Чому я тоді маю мирюся з усією твоєю брехнею? Ти ставишся до мене так, ніби я твоя коханка, а не дівчина! Де моя каблучка, Каллуме? Де, в біса, моя каблучка?

Я не бачу обличчя Каллума, але не упускаю напруги в його плечах.

— Тіло моєї дружини ледь холодне! — він реве.

Біля мене Істон теж напружується. Я простягаю руку й беру його за руку, і він стискає мої пальці настільки сильно, щоб завдати болю.

— Ти очікуєш, що я просто одружуся вдруге, ніби це нічого не...

— Два роки! — перебиває Брук. — Вона мертва вже два роки! Змирися з цим!

Каллум спотикається, наче вона його вдарила.

— Я більше не дозволю тобі водити мене за ніс. Не дозволю — Брук кидається вперед і хапає передню частину його сорочки, стискаючи її між пальцями. — Між нами все скінчено, чуєш? Скінчено!

З цими словами вона штовхає його в груди й крутиться до дверей, її високі підбори б'ють по мармуровій підлозі.

Каллум не йде за нею, а коли вона це усвідомлює, крутиться і показує на нього пальцем.

— Якщо я вийду прямо зараз, я ніколи не повернуся!

Його голос холодніший за лід.

— Не дозволь дверям вдарити тебе по дупі на виході.

Істон пирхає.

— Ти... ти... ти монстр! — кричить Брук. Вона відчиняє двері з такою силою, що через фойє пролітає порив повітря, і я відчуваю це з другого поверху.

Її білява голова і тіло в міні-сукні зникають за порогом. Вона грюкає дверима з такою ж силою.