An unforgettable trip

Розділ 2

Flashback

Аеропорт Хитроу. Субота.07.03.15 14:54

Початок квітня. Погода в Лондоні ще зовсім не покращилася. Ізабела, розгублена, мокра з картою міста забігає в першу ж кав'ярню, щоб хоч трохи зігрітись.

Pov Іззі

Боже, як холодно. Вже середина весни, а тут, ніби тільки закінчується осінь. Але головне не панікувати, зараз вдягну теплий светр, вип'ю гарячої кави і в дорогу. Я настільки швидко все покинула, що навіть не знайшла квартири, де жити. Я не знаю, чи правильно вчинила кинувши рідне місто, родину, країну але я не хочу прожити це життя намарно. У мене було трохи грошей з заощаджень з роботи на коледж, але оскільки батьки все оплатити, то вони залишились мені. Майже всі довелось потратити на квиток на літак, але я планую знайти роботу, тому що у Лондоні хочу залишитись до кінця другого семестру. Я і так багато пропустила через юридичне, тому доведеться все наздоганяти.

- Ваше замовлення. Ще щось бажаєте?,- промовив офіціант.

- Ні, дякую.

Ну ось, мій бургер і лате, поєднання не дуже, але це все, що я можу собі дозволити, адже не знаю, скільки буде коштувати житло. Поки остигає кава, треба піти переодягтись. Беру валізу, рюкзак із грошима і ноутбуком і йду в туалет.

- Та ви з мене знущаєтесь?!,- ну що ще може статись, щоб я точно зрозуміла, яка я незграбна?! В моїй валізі виявилась не мій одяг, точніше не в моїй валізі не мій одяг, одним словом я загубила всі свої речі. Невже цей день може бути ще гіршим. Так, головне не панікувати, я досі була в аеропорті тому просто піду довідкове бюро і скажу про сумку, а там побачимо. Але спершу потрібно поїсти.

Вийшовши з кафе, я пішла у свому напрямку, але почула різкий удар в спину і те, як земля пішла з під ніг.

- Ну невже так важко дивитись під ноги!? Ох, моя рука.

- Боже, вибач, будь ласка, я не бачила. З тобою все гаразд? Мені потрібно йти. Я дуже спішу. Охх, ця сумка, та ще й робота. Ну що ж за день такий сьогодні?!

- Почекай, що за сумка?,- спиталась я, будь ласка, скажи, що ти взяла мою, ну ,будь ласочка.

- Я запізнююсь на роботу, та й ненароком взяла чиюсь валізу, вона за виглядом така ж сама, як і моя.

- Боже, покажи її! Ох, ну нарешті, хоч щось приємне за цей день. Це - мої речі, а в мене-твої.

- Слава Богу, я вже думала, що мене звільнять через всі мої запізнення. Мене до речі Рубі звати.

- Я Ізабель, або просто Белль.

Ну, ось так я з нею й познайомилась. Ми обмінялись номерами мобільних телефонів, посиділи в кафе, вона подзвонила директорові і сказала, що не встигла на свій рейс, і вилетить наступним, а потім ми погуляли по вечірньому Лондону. В кінці того дня я вирішила переночувати в хостелі, а на наступний день вже шукати квартиру і роботу.

Лондон. Ресторан "Хілтон". Середа. 25.03.15. 21:23

Ну ось, пройшло вже три тижні, а від Рубі ані слова. Я знайшла ресторан, якому потрібно було офіціантку. Зарплата хороша і на житло вистачає. Завтра в мене вихідний, і я планую піти в центр Лондону, погуляти і обов'язково фото з Біг Беном. Потрібно почати здійснювати свої дитячі мрії.

- Белль, візьми 8 столик, я на хвилинку,- попросила Катаріна, ми з нею познайомились у мій перший день роботи, вона дуже мила, в неї трьохрічний син-Денні, швидше за все це він дзвонить, вже пізно, а хлопчик без неї не засне.

- Так звичайно, іди, - ну що ж 8 столик.- Доброго дня, на сьогодні я ваша офіціантка, ви готові зробити замовлення?

- Так, мені, будь ласка, апельсиновий пиріг і зелений чай, сказав дуже знайомий мені голос.

- Рубі, привіт!,- моєму здивуванню не було меж.

- Ізабель, Слава Богу, я тебе зустріла, як тільки ми тоді попрощались, в мене вкрали сумку з телефоном і усіма речами.- ох, мені аж гора з плеч впала.

- Та нічого,- записавши їй знову свій номер, я взяла в них замовлення і пішла на кухню. Ми домовились зустрітись на моїх наступних вихідних і погуляти, адже місто я так і не побачила, ну а поки що все начебто не тік і погано. У мене є робота, квартира, подруги, яких ніколи не було в Нью Йорку і я у місті своїє мрії. Життя налагоджується.