An unforgettable trip

Розділ 5

Коли ти живеш один, то рано чи пізно починаєш розуміти, що це все не так як ти думав, це не постійні вечірки, не вечори фільмів кожного дня, не безмежна свобода дій. Посуд не миється сам, одяг не стає чистим, просто так, продукти не появляються в холодильнику, без твоєї допомоги, рахунки за комунальні послуги не оплачуються самостійно, і це тільки початок. Саме з цим я зіштовхнулась, після кількох тижнів життя в місті моїх мрій.
Живучи разом з батьками ми дуже рідко замислюємось над такими речами, всі кошти, які я планувала витратити на літню подорож, зараз ідуть на проживання та транспорт, що повністю псує мої плани, і у мене не було іншого виходу крім того, щоб знайти ще одну роботу. На цей раз мій вибір впав на адвокатську контору Семюеля Бартона. Вони відомі у Англії своїм методом роботи, точніше методом набору працівників. Їхній персонал складається виключно з людей, які ще вчаться на юриста, або не закінчили навчання. Я проходила співбесіду два тижні тому, але подзвонили мені тільки вчора. Зарплата - вдвічі більша за плату офіціантки, та головне, що працювати потрібно всього два рази на тиждень, і це можна робити вдома.
- Із, ну ти що, чого задумалась? Я кличу тебе вже 10 хвилин з першого поверху. Ти готова?,- справа в тому, що ми з дівчатами їдемо на пікнік. Це мають бути звичні вихідні з вогнищем, зефірками, дівчачими розмовами, і без жодного нагадування про навчання чи роботу.
- Так Рубс, я просто...забудь. Ну як, ти готова по-справжньому відпочити, і не думати ні про що на світі, крім спрею від комах, і прожарки твого зефіру?
- Готова, як ніколи раніше. Дівчата виїхали ще зранку, щоб вибрати хороше місце і поставити намети, нам залишається тільки заїхати в магазин, і якщо твої слова про спрей - правда, то ще й в аптеку.
Це мій перший досвід вихідних з друзями на свіжому повітрі. Тому я трохи хвилююсь, я ніколи не спала у спальному мішку, ніколи не їлі їжу з вогнища, ніколи не розпалювала його, а тим більше ніколи не плавала в звичайному озері. Це все для мене в новинку, і я хочу по-швидше прийняти цей досвід.
- Беееель, Бееель,- почулось з-за іншого прилавку в магазині. Я не на жарт злякалась.
- Боже, що сталось? Ти впала, вдарилась, посковзнулась?,- це все справді у стилі Рубі, коли вона фотографувала мене на фоні Тауера, звалилась в Темзу, після чого ще тиждень не проходила біля річки,- ти в порядку?
- Яке печиво краще: шоколадне чи ванільне, а то я люблю обидва смаки. І з чим брати начос, ти не проти ананасового соку?
- Стоп, стоп, стоп. Забагато інформації для ранку суботи. Шоколадне, не знаю, можеш брати, але візьму ще апельсиновий і воду. І ще одне питання, ти в порядку?,- ну звісно чого від неї ще можна було очікувати.
- Гаразд, тоді соус на мій смак, я ще взяла трохи сосисок, і шість пачок зефірок.
- Звичайно, але ти впевнена, що ми це все подолаємо. В будь-якому випадку ти тут закінчиш без мене? Я хочу взяти собі трохи кави, а то два дні без кофеїну точно не для мене,- ця жінка ніколи не втомиться говорити про їжу. І куди в неї там стільки влазить?!
- Так звісно, візьми мені подвійне латте з вершками і карамелю.
Місце, куди ми приїхали, було справді неймовірним. Його оточував ліс, а посередині, як острівець, було невеликих розмірів озеро. Це виглядало казково. З правого боку стояла одна велетенська палатка, а перед нею накладені дрова, з чотирма стільцями по боках. Мені завжди подобались такі галявини, де немає ні душі, де ти можеш залишитись на одинці зі своїми думками, де тебе підтримає лише музика і природа.
Я знайшла у себе в рюкзаку тепле покривало, це добре, адже на дворі й досі всього лиш +23 градуси, і ночі тут холодні, як казали дівчата, проте завжди можна загрітись у води. Вона знаходиться над якимись термальними гарячими джерелами, тому тепла навіть взимку.
- Гей, дівчата, ми приїхали. Там у багажнику, стоять пакети з їдою, і сумка-холодильник для м'яса, все куплено за списком, який ти дала Кейт,- проговорила Руб на одному диханні, як тільки ми підійшли до місця нашої ночівлі.
- Ти впевнена, я не пам'ятаю, щоб писала і половини з всього купленого.
- Ну, я його відредагувала, але тільки трішки, і все необхідне у нас є, тому не має сенсу зараз хвилюватись і..,- дивитись, як ця дівчина виправдовується можна вічно. Вуха у неї стають багряного кольору, і, здається, що вона готова навіть привести сюди королеву Єлизавету другу, щоб та, в свою чергу, підтвердила її слова.
- Роуз, не допоможеш мені з обідом, мені чомусь здається, що перепалка цих двох, закінчиться ще не скоро,- підійшовши до одного із невеликих похідних столиків, один з який призначався для приготування їжі, і вже був завалений горою продуктів, я звернулась до дівчини, яка, здається, була готова приступати до будь-якої роботи, подальше від тих божевільних.

- Так, звісно. Тільки піди забери в Катаріни овочі, поки вони не почали ними кидатись одна в одну,- тут я була з нею повністю згідна. В руках Рубс, вже можна було побачити щойно куплені нами помідори.
За такими звичними для нас всіх справами і пройшов перший день. Зараз ми сидимо біля вогнища, поїдаючи смажену картоплю і м'ясо, дівчата обговорюють їхнє життя до коледжу, їх сім'ї, маленького Денні, який дзвонив до Кейт уже чотири рази за останні дві години. А я чомусь згадую мої стосунки з батьками, перед переїздом в Сан-Франциско, коли ми ще жили в Філадельфії, де все було, зовсім по-іншому. Я мала повну свободу вибору, батьків хвилювали виключно мої почуття, відносини людей до мене і моє харчування в школі. Вони не були повністю стурбовані моїми оцінками і результатами тестів, вибором мого коледжу. Та все рано чи пізно закінчується, татові запропонували кращу роботу в іншому штаті, збори речей, метушня для подачі документів в новий навчальний заклад, оренда будинку, купівля деяких меблів, і всі інші клопоти. На цьому моменті моє життя кардинально змінилось: додаткові уроки зі всіх предетів після школи, обмаль вільного часу, дефіцит друзів і розуміння в класі, але стовідсоткова повага від вчителів та заборона будь-яких поїздок закордон, через можливість втратити вакансію на факультеті юриспроденції. Я б, можливо, вже давно зламалась, якби не всі ті книжки, які я читала темними ночами, і вирази, які писала зовсім невідома мені людина, яка вела блог із трьома сотнями читачів, але яка робила це для себе, і про яку ще обов'язково напишуть. Її останній запис був для мене чимось особливим, чимось, що справді надихає, він був таким: « Кожній людині потрібно в щось вірити. В долю, в карму, Будду чи Ісуса, чи в самого себе, але треба вірити. Це дає їй сили рухатись далі і пережити ті періоди, коли в серці шкребе сум, а душа так прагне любові. Нема віри - нема сили.»© Для мене, це був останній поштовх, щоб повірити в себе, щоб здійснити крок вперед, крок у майбутнє життя, ці слова були, як ковток свіжого повітря для людини, яка вже задихається від буденності буття©. І зараз я тут, в оточенні людей, які про мене дбають, які в мене вірять, і не покинуть. Яким все одно на моє минуле, і які живуть цим теперішнім, які всією душею вірять і світле майбутнє. І які з кожним днем переконують мене, що той крок не був момилкою.

В цьому розділі використано цитати дуже хорошою людини, про яку ще заговорить весь світ.