Віра

~ Епілог ~

***

   Великий день! Його мама чекала цього тридцять три роки! Нарешті Віронік виходить заміж!

***

   Сам Нік не відчуває такого ажіотажу з приводу одруження. Їхні стосунки з Алексом закрутилися швидко, міцно і безповоротно, бути разом — уже щастя, а решта — радше просто формальність. Після «вирішального» дня, коли Віронік погодився стати супутником життя, вони з'їхалися. Для чоловіків це було природним кроком, сейлзмен просто перебрався в «замок» свого клієнта, а ось для мами Ніка — це стало шоком. Любимий, єдиний син за мить зник з батьківського гнізда. Рідні не приховували побоювання, хвилювання, адже до фатального дня ніхто не чув і не припускав, що Віронік з кимось зустрічається, або хоча б кимось захоплений, а тут: ночувати не з'явився, а потім уранці прийшов зі своїм альфою знайомити та речі збирати. Тільки батько не обурювався — мудра людина!

***

  Два роки пролетіли непомітно... Та нічого подібного! Ці два роки були більш насиченими, ніж усе його попереднє життя. Довелося пройти через багато знайомств: важливих знайомств – батьки, родичі, друзі; та менш цікавих — ділові партнери, клієнти, просто важливі люди. Нік став відомим за однин день: «Алекс Захаруліс тепер має пару!», «Хто зміг привернути увагу холостяка номер один?», «Хто ж Ви, Віронік Тиц?», і багато подібного. Було важко. Але він знав, на що йшов. Будь-які стосунки вимагають зусиль обох сторін. А у нього була найкраща в світі підтримка — улюблений клієнт!

   Сьогодні збір урожаю після багатьох труднощів і витрачених сил — Нік став офіційно членом сім'ї Захаруліс. Тільки тепер він зрозумів, весілля — це робота для новоспеченого подружжя! Потрібно посміхатися, всіх вітати, кожному приділити увагу та висловити подяку за те, що з'явилися у такий важливий день — суцільні походи від одного столика до іншого. Гостей так багато і це так втомлює. Проте, серед натовпу незнайомців Алекс показав на найкращого друга Віроніка — Фотіса:

   — Іди! — а потім, натякаючи на групу запрошених біля них, пошепки додав. — З цими я сам розберуся, відпочинь трохи!

   — Спасибі, — лише по губах можна було прочитати його відповідь.

   Веронік з великим задоволенням підійшов до свого шафера: