В центрі подій знаходиться дівчина Даша, від її лиця буде ця історія. Даша, гарна дівчина, їй 16 років, з рижим, довгим волоссям, з зеленими очима. Вона була стрункою, та дуже любила танцювати. Ніби то все що потрібно знати про неї.
Це був звичайний шкільний день, Даша, як завжди сиділа і померла від нудьги, на уроці математики. І раптом двері в клас відчиняються і до кабінету заходить завуч:
-доброго дня, діти. У мене є для вас оголошення. Сьогодні нашу школу запросили на відвідування гри в баскетбол. Хлопці з 17 школи будуть грати проти наших.
Я про це вже звісно знала, тому що я дуже добре спілкуюся з нашими баскетболістами. Але бажання туди йти геть не було.
-нам потрібні справжні вболівальники, щоб підтримувати наших хлопчиків. - додала завуч.
- нехай іде, Даша, Вікторія, Ліза, Євгеній та Сашко. Вам вистачить? - звернулася вона до Наталі Миколаївни, завуча.
Я відразу ж вигукнула:
- а чому я?
-ну от, дивіться, вона ідеально підходить. - відповіла класна.
Вибору в мене не залишалося, як піти і провести залишок дня на тому клятому стадіоні. Після уроків ми зібралися всі разом, ще були учні 10го та 9го класів(я в 11). І ми пішли. Йти було не далеко. І вже через декілька хвилин ми були на місці. Мене посадили на другому ряду, і я просто сиділа і чекала початку. Подзвонив свисток, команди вийшли на поле, і я не могла відвести погляду від наших баскетболістів, всі як на підбір: брюнети, підтягнуті, високі, у формі. Але раптом я повернула голову в інший бік, щоб глянути на суперників:
- не може бути?! - викрикнула я.
- що сталося? - запитала Ліза.
- та так, нічого, не звертай уваги.
А в думках: - це ж він! (Назар, ми раніше навчалися в одній школі, але потім перейшли в інші).
Я не очікувала його побачити тут, але нічого дивного не було, тому що ще з першого класу він цікавився спортом, і взагалі баскетболом. Всю гру я сиділа і не видавала ні одного слова. Нарешті гра закінчилася, перемогла команда Назара. Мені було всеодно, але я пішла до роздягальні наших щоб підтримати їх. Але йдучи по коридору я неочікувано побачила його. Я думала він мене не побачив серед кучі інших людей, але в нього був такий вираз лиця, начебто він знав що я буду в тому коридорі в той час. Я тут же зупинилася, а він підійшов до мене і прижав мене до стінки. Я тут же спробувала звільнитися але він однією рукою взяв мене за талію а іншу поклав на стіну.
- що? Неочікувала мене тут побачити? - з посмішкою запитав він. (Назар був закоханий в мене ще напевно з садочка, але я завжди робила вигляд що не помічаю цього, але не помітити було не можливо)
- ні, чому? Очікувано. - відповіла я.
- то що? Йдемо святкувати перемогу?
Я відмовилася, але він сказав що був би радий провести зі мною вечір. Я насторожилася, але відповіла:
- добре, чекай мене біля виходу, я скоро підійду, - і все таки пішла до своїх хлопчиків. Зайшовши в роздягальню я побачила тільки похмурі обличчя, але відразу почала їх підбадьорувати.
- ну що? Мої чемпіони. Гра було просто чудова, - хоча я й не дивилася - не засмучуйтеся 3:4 це не поразка. Просто вам сьогодні не пощастило.
Я обіймала кожного, і попрощалася:
- проведіть цей вечір весело)
- то може ти приєднаєшся до нас - почула я з натовпу.
- на жаль не можу, в мене плани.
Ні з одною командою ні з іншою мені йти не хотілося, але вийшовши з приміщення, я побачила команду Назара, і поряд ще пару дівчат. Я закотила очі і підійшла до них. Я привіталася з усіма та почала знайомитися, Назар взяв мене за талію і притиснув до себе, на моєму обличчі виступило нерозуміння то що відбувається.
- то що, ідемо в клуб, я знаю тебе місце! - сказав Саша, він був найактивнішим з усієї команди.
- всі за? Їдемо? - запитав Назар.
-так.
-так, їдемо.
-так.
Всі сіли по своїм машинам, Назар повів мене до своєї. Посадив мене на переднє пасажирське сидіння, а сам сів за кермо. Я взагалі не хотіла сидіти зпереду, бо прекрасно розуміла що може початися, але виходу не було. Далі буде…
