Арета

Розділ 6

 Склалося таке відчуття, що незручний момент, коли кожен із нас витріщався на пагорб Бена в районі гульфика, був безкінечно довгим. В реальності ж тривалість не перевищувала й десяти секунд. Однак цього часу мені вистачило, щоб протверезіти й остаточно прийти до тями.

Очі більше не показували розмиту картинку, навпаки — чіткість зображення зросла в декілька разів. Тепер навіть в сутінках я здатна розгледіти кожну окрему ниточку в одязі моїх співмешканців.

Моє обличчя почало горіти, Бенедикт теж сидить червоний, як стиглий херсонський помідор, і тільки Микита сидить з дурнуватою усмішкою від вуха до вуха.

Бен встає й прямує до своєї кімнати. Раптом він зупиняється на півдорозі, обертається до нас і говорить своїм звичайним спокійним голосом, хоча на обличчі спокоєм і не пахне:

"Напевно, мені вже досить вина. Краще піду відпочивати."

Ми з Тосею подивилися один на одного, а потім, обернувшись до червонощокого юнака, синхронно киваємо головами.

Двері Бенової кімнати зачинились, аж раптом знову відчиняються і звідти наш сусід починає швидко, в непритаманній йому манері, говорити:

"Не переймайтеся через посуд, просто лишіть все на столі, а я зранку все приберу." — І вже крізь знову зачинені двері голосно додає: "Добраніч!"

Декілька секунд після цього ми сиділи в заціпенінні, але, не стримавшись, почали тихенько хихотіти.

Звісно, ми не послухалися і почали прибирати зі столу, навіть не обговорюючи.

"Хочеш послухати про нашу з Беником першу зустріч? Минулого разу мені і слова сказати не дали. Малий бешкетник!" — з хитрою посмішкою промовив Микита.

Дивно, та мої думки зачепилися за слово "малий". Незважаючи на високий зріст Микити (185 см), Бена з його метр сімдесят з хвостиком важко назвати малим через його широкі плечі.

""Малий бешкетник"... Чому мені постійно здається, що між ними щось більше за дружбу?" — подумала я і невпевнено кивнула головою.

"Почати треба, мабуть, з того, що мене один знайомий запросив на вечірку на честь його повноліття," — зробив театральну награну паузу, перевіряючи мій інтерес, Микита. — "Вечірка була грандіозною! Він орендував приміщення, де колись був завод по виробництву якихось металевих запчастин. Не так вже це й важливо. Головне, що на той час там не було ніякого обладнання, був тільки простір для скажених ідей, музики, алкоголю та веселощів. Гостей було близько 200, а, запрошуючи, казав, вечірка тільки для найближчих. Я ще тоді зареготав, бо ми майже не спілкувалися до цього. Як, власне, і після. Якщо чесно, то я навіть не збирався туди йти, але дізнався, що серед запрошених була дівчина, яка мене тоді цікавила... О, чайник закипів. Тобі якого чаю заварити?"