Не сплю я, день уже десятий,
Не зімкнула очі ні на мить.
Прийшла до нас, війна проклята,
Ірод вирішив усіх нас погубить.
Убиває всіх підряд, йому ж начхати,
Чи чоловік, чи жінка, чи дитя!
Щохвилини, в дім летять снаряди,
Щохвилини обривається життя.
Я боюсь, боюсь лягати спати,
Боюсь утрати тих, кого люблю.
Боюсь що прийдуть кляті окупанти,
І вб'ють вночі без всякого жалю.
Страшно що убити може рідний дядько,
Бо ж він служить тому іроду з Кремлю.
Рідко бачились але його любила,
А тепер здається, як побачу то сама уб'ю.
(Повір хоча б мені, невже колись брехала?
Я теж не вірю ЗМІ, вірю лиш собі та друзям,
Які від обстрілів ховаються в підвалах.
Прошу, повір сім'ї, а не Кремлівським посіпакам!)
*Писала ще на початку березня
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вірші
PoetryСподіваюся, комусь сподобається хоч один з моїх віршів. В мене в житті не все так вже й погано, та як би я не старалася, чогось оптимістичного в мене не виходить писати. На жаль, негативні емоції, вони сильніші за позитивні.
