Вона була дитина,
Ще геть безневинна.
Любила брата, маму, тата
Й понад усе малювати.
Вона думала – світ прекрасний,
Їй ніхто ніколи не дасть впасти.
Малювала малюнки, рідним дарувала,
Бігала замріяна, казала "я султана".
Вона росла, і чим старше ставала
Тим більше вона від усіх зачинялась.
Світ не таким здавався прекрасним,
Маленька дівчинка не боялася впасти.
Вона зовсім сама, більше не довіряє
Від будь-кого на зраду чекає.
Маленька дівчинка вже не малює,
Мрії розбиті і "султани" немає.
Вона вже не така безневинна,
Себе сама була захищати повинна.
Сім'я зникала, лишала уламки,
Серце чорніло, вкривалось рубцями.
Вона тепер стала доросла
Пофарбувала, довгі обрізала коси.
Колись маленькою - мила, добра, весела,
Тепер же у слід всі казали "ти стерво".
Вона не вірить у хороші слова,
Боїться знову лишитись сама.
Не вірить що її можна любити,
Давно ту маленьку дівчинку вбито.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вірші
PoetryСподіваюся, комусь сподобається хоч один з моїх віршів. В мене в житті не все так вже й погано, та як би я не старалася, чогось оптимістичного в мене не виходить писати. На жаль, негативні емоції, вони сильніші за позитивні.
