Хто завгодно, тільки не принц

Розділ 2

Ніріан осів на землю, намагаючись прийти до тями та вигадати, як же йому тепер викрутитись. Усе, що йому вдалося поки — втиснутися спиною в холодну стіну позаду себе і намагатися злитися з оточенням. Вартові проте не поспішали підводити його та забирати до палацу, але краще б віддали батькові на розправу.

— Куди ж ти так поспішала, красунечко? — почувся над вухом самовдоволений низький голос, і принц усвідомив, що в сукні під покривом ночі його не впізнали.

Серце гепнуло вниз, коли він відчув чужу руку на своєму стегні, що повільно просувалася по тканині сукні вгору. Він хотів було смикнутись та знову спробувати втекти, але здоровань однією рукою перехопив обидва зап'ястки принца, не дозволяючи йому сильно пручатися й чинити опір. Нір прикусив язика, кривлячись від того, як йому було мерзенно від цих доторків. Кричати було не можна — якщо його не впізнали через темряву, то за голосом вже точно зможуть. Тим паче, що один із чужих голосів видавався і йому аж надто знайомим.

— Тихше, лялечко, ми трошечки розважимось, і все скінчиться, — гиденько посміхнувся коротун, нахабно вмощуючи свої руки на Ніровій талії.

Нір стиснув зуби й різко смикнув ногою. Він доволі вдало поцілив своєю туфелькою чоловікові в обличчя. Почулося сичання, а за секунду щоку принца обпалив ляпас, а на його ноги просто нахабно всілися. Такого відношення у свій бік Нір ніколи не знав, і тепер відчув гостру образу та несправедливість. Якого диявола ці люди взагалі дозволяють собі щось подібне? Адже неважливо, принц він чи й насправді містянка, вони представники закону, не тільки не мають так ставитися ні до кого, а й навпаки повинні захищати громадян... Усередині щось надломилося. Розказати б про це Барильну. Він певно мав би покарати цих покидьків, якби дізнався, як вони ставляться до його принца. Ніріан тихо схлипнув, відчуваючи, як рука коротуна ковзнула під сукню, а шию обпекло бридким і слинявим поцілунком здорованя. Він хотів знову смикнутися, але почув десь угорі ще один голос і підвів переляканий погляд на новоприбулого.

— Дякую, панове, далі я розберуся самостійно, — голос звучав навмисне весело і безтурботно, але Нір, здається, вловив погрозливі нотки.

Чоловіки ж явно збиралися відправити неочікуваного гостя куди подалі, але звернувши до нього погляди, лиш невдоволено скривилися. Принц не впізнавав незнайомця, але, вочевидь, він був удосталь впливовим, щоб змусити королівську гвардію припинити свої безчинства. Нір з полегшенням видихнув, відчуваючи, як чужі руки поволі забираються з його тіла. Похапцем схопивши з землі свого згортка з книгою, він підвівся і струснув бруд із сукні. Чоловік не звертав на хлопця жодної уваги, склавши руки на грудях і в очікуванні дивлячись на ґвалтівників.