Хто завгодно, тільки не принц

Розділ 5

Ніріан був жахливо голодним. Він узагалі дивувався, як попри голод та відсутність нормального відпочинку зміг щойно знайти сили, аби бігти та ще й успішно відірватися від Ільви. Спираючись на ковалеву руку, юнак підвівся з підлоги. Чоловік допоміг йому підняти книгу й повів углиб кузні.

— То як тебе звати, бідосю? — його голос був досить приємним,схожим на теплу пухову ковдру, у яку загортаєшся взимку. Та і сам він уже мав не настільки грізний вигляд, як здалося до цього, попри свої великі розміри він не ніс жодної загрози і скидався на вкрай добродушну людину.

— Ніра, — принц шморгнув носом, продовжуючи роззиратися навколо.

Приміщення зовсім не відрізнялося від кузні, яка розташувалася при палаці. На якусь мить юнакові навіть здалося, що якимсь чином він потрапив до королівської ковальні. Проте, на щастя, це було не так. Потрапити назад до палацу було б аж занадто злою іронією до нього.

— Ну, Нірусю, я Рейндгарр. Зара тебе нагодуємо, а тоді будем думать, шо з тобою робить і як додому вертать.

Нір несподівано вкляк на місці і захитав головою.

— Ні, пане, додому мені не можна.

— Тю, і чого то? — Рейндгарр здивовано здійняв брови і склав руки на грудях.

— Ну... — Нір зітхнув.

Пояснювати було досить страшно. Раптом йому зараз скажуть, що це все нісенітниці, він не мав тікати з дому і потрібно повернутися. Ще й, не приведи боже, потягнуть повертати батькам. І що він тоді скаже? «Я принц»? Ніхто йому не повірить. І поведуть тоді до королівської гвардії, щоб там розібралися, звідки втікачка. А далі або його повернуть до батька, і той прикінчить Ніра на місці, або гвардія розбереться з принцом самотужки. І жоден із варіантів йому не подобався.

— Бо я втекла від весілля. І якщо я повернуся, мені нічого хорошого годі й чекати.

— Та твої мамця з батьком уже ж певно так нервують, шо нічо тобі й не буде. Не можна змушувать батьків переживать, оно у мене самого дві доньки, я б себе уже і ззів, мать, якби якась із них утекла ото. Ти їх не нервуй луччє, давай вертай додому, — Рейндгарр похитав головою й поправив вуса зігнутим вказівним пальцем.

— Ні, — юнак знову зітхнув. Він би і радий, щоб йому просто дали прочуханки, а потім обійняли і пробачили за втечу, і не одружували насильно.